КРА́ЙНІЙ, я, є.
1. Який міститься скраю, на межі
чогось; кінцевий. Гашіца вирвалась з обіймів Попових
і шуснула в крайню хату (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 236); Ліс.
порідшав: крайні його буки стояли поодинці (Михайло Томчаній,
Готель.., 1960, 40).
На крайньому порозі життя див. поріг.
2. Якого далі не можна зволікати, переносити; останній. [Чапля:] Крайній час починати оранку (Іван Франко, VIII, 1952, 20); Як крайній термін [присилання рукописів] — визначаю два місяці (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 203); Крайня пора.
3. Який досяг найвищого ступеня; надзвичайний,
надмірний, граничний (у 2 знач.). — Царю, всі ми..
зведені до крайньої недолі (Іван Франко, IV, 1950, 119); Середа
розводить руками і в крайньому незадоволенні зникає
(Іван Микитенко, I, 1957, 444); Крайні злидні; Крайнє
напруження; Крайня жорстокість.
Крайні заходи — найсуворіші, найрішучіші,
надзвичайні заходи; Крайня потреба — виняткова, пекуча,
нагальна необхідність. Стикатися з ними
[гайдамаками] без крайньої потреби не було рації (Андрій Головко, II,
1957, 568).
♦ На крайній випадок; У крайньому разі — якщо
немає (не буде) іншого виходу. В Святошині, Голосіївському
лісі київські ополченці готувалися до захисту
міста на крайній випадок (Павло Загребельний, Диво, 1968, 131);
І. Франко був переконаний у тому, що серед сучасного
йому молодого покоління нема нікого, хто не читав би
«програмний» роман «Что делать?» чи, в крайньому разі,
не чув про нього (Радянське літературознавство, 3, 1957, 41).
4. перен. Який найрізкіше виражає певні суспільні
погляди (про політичні напрями, партії або їх
представників). Заперечувати громадянські війни або забувати
про них — значило б впасти в крайній опортунізм і
відректись від соціалістичної революції (Ленін, 23, 1950,
65); Москвофілів Драгоманов вважав представниками
крайньої реакції (Українська літературна критика.., 1959, 213);
Крайня ліва (права) партія; Крайній шовініст;
//
Найрадикальніший (про погляди, переконання). Я
пригадав собі, що стрічався з ним і в іншому товаристві,
де він держався крайніх поглядів та виставляв себе
демократом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 253).
