"УФО" versus "РФ"

9 липня головний редактор щомісячника "Реальность Фантастики" Іраклій Вахтангішвілі повідомив, що відтепер "РФ" виходитиме друком у Волгограді. Таким чином, з українських теренів остаточно зник черговий літературний часопис… і за деякий час читачі почали вітати редакцію "Українського Фантастичного Оглядача", очолювану автором цих рядків, з "виграною боротьбою" (http://www.tereveni.org.ua/forum/index.php?showtopic=15380&st=20) з цим російськомовним журналом фантастики!

Відносини між нашими виданнями складалися непрості, часом переходили у стадію конфлікту. Проте "УФО" ніколи не оголошував "РФ" війну не на життя, а на витіснення з літературного ринку України! Тим паче, ми ніколи не раділи негараздам, що переслідували "Реальность Фантастики" вже понад рік. Я навіть публічно висловлювався на підтримку "РФ"… хоча в мою щирість не надто вірили. В нинішній ситуації мав намір промовчати… та якщо мене вітають з "перемогою" — мушу порушити мовчанку. Хоч би для того, аби проаналізувати все, що сталося. Нехай любителі фантастики (та й літератури загалом) дізнаються про мою справжню, а не уявну оцінку цих подій. Бо завжди треба розуміти, що відбувається насправді…

Хроніка одного "конфлікту"

Для початку — стисла хронологія: адже не всі в курсі справи…

2002 рік. На форумі "Перемовини" веб-сайту "Перемовини" львівського фантаста Ігоря Желема (http://www.zhelem.com/) починають збиратися українські україномовні письменники-фантасти, частково засмучені, частково обурені тим, що читацький загал абсолютно не помічає їхнього існування, не читає їхніх книжок, а якщо і говорить про українську фантастику, то виключно як про російськомовну "філію" фантастики пострадянської. З товариства, яке збиралось на "Перемовинах", з часом викристалізовується неформальне Віртуальне об’єднання "Українська Фантастика".

Квітень 2005 року. Відроджуючи стару традицію радянських фантастів на свій лад, у "медвінську" суботу ВОУФ вперше зібралося на посиденьки в одному з київських генделиків. Відтоді ці зустрічі набули статусу щорічного міні-конвента "КиївШашлиКОН". Аналогічні щорічні вересневі міні-конвенти в суботу Львівського форуму видавців стали іменуватися "ЛьвівКурКОНами".

Кінець вересня 2005 року. Ігор Желем зачинив "Перемовини" для загального доступу, тож ВОУФ у скороченому складі перебазувалося на "Літфорум" (http://www.litforum.net.ua/forumdisplay.php?f=19). Тут почалися процеси розширення кіл як українських фантастів, так і потенційних читачів української фантастики, з якими вільно спілкувалися й дискутували письменники.

Квітень 2006 року. На "КиївШашлиКОНі-2006" вперше народжується відчуття, що від балачок у генделиках час переходити до реальних справ з популяризації сучасної української фантастики.

Січень-лютий 2007 року. Несподіване закриття "Новой Интересной Газеты", де очікувався вихід порції матеріалів української фантастики, породжує хвилю обурення ВОУФ, а слідом за нею — твердий намір започаткувати власний журнал, згодом названий "Український Фантастичний Оглядач". Видання часопису в режимі щоквартальника (принаймні на стадії розкручування — "а надалі побачимо") взяв на себе львівський Видавничий дім "Панорама" (http://www.vdpanorama.com/). Після короткої дискусії головним редактором "УФО" було затверджено Тимура Литовченка.

Вересень 2007 року. "УФО" №1-07 презентовано на Львівському книжковому форумі та харківському фанконі "Звездный мост" одночасно. Презентаційне число сформоване виключно з творів молодих фантастів, раніше незнайомих членам редколегії — таким чином редакція хотіла уникнути звинувачень у бажанні "друкувати лише своїх". На львівській презентації видавець часопису бере зобов’язання збільшити обсяг журналу удвічі з тим, щоб там публікувалися також твори більш досвідчених українських фантастів, у т.ч. письменників з кіл ВОУФ.

Осінь 2007 року. На "УФО" і на окремих членів редколегії падає шквал уїдливої критики і з боку російськомовних любителів фантастики (які вважають випуск нового журналу або провокацією, або профанацією), і україномовних літераторів (які не сприймають наповнення презентаційного числа і його відверто стислий обсяг — лише 32 шпальти). Окремий епізод — обговорення в Інтернеті інтерв’ю Тимура Литовченка електронній газеті Національного університету ім.Т.Г.Шевченка (http://gazeta.univ.kiev.ua/?act=view&id=1540), в якому містилися гострі випади проти "Реальности Фантастики" та МАФ "Портал". Між тим, потік рукописів до редакції вибухоподібно збільшується, тож розширюється редколегія (з 2-х до 5-ти осіб), формується редрада журналу "УФО".

Грудень 2007 року. Голова НСПУ Володимир Яворівський і очільник "Літературного форуму" Роман Кухарук вітають творців і читачів "УФО" з Новим Роком. Між тим, підготовка до друку "УФО" №2-07 обсягом 64 шпальти затримується, доки редколегія й видавець не виробляють спільну концепцію часопису. Надалі поступово вирівнюється зірваний графік виходу журналу, від числа до числа поліпшується якість друку.

Весна 2008 року. З’являється поголос, буцімто новий власник "Реальности Фантастики" хоче перепрофілювати видання або змінити обличчя журналу іншим чином. В той же час, "УФО" оголошує про початок передплати з на ІІ півріччя 2008 року.

Травень-липень 2008 року. Публічне обурення головного редактора "УФО" Тимура Литовченка намірами нових господарів "РФ" спричиняє перекручений поголос, буцімто він навпаки зловтішається такими перспективами "конкурента". Внаслідок цього, у радіопередачі "Література: фактор творення" (липень 2008 року, радіоканал "Культура") Тимур Литовченко вкотре розставляє акценти щодо цього: він категорично проти перепрофілювання або закриття "РФ" — адже російськомовні любителі фантастики в Україні повинні мати свій часопис, і позбавляти їх такого права не може ніхто!

Вересень 2008 року. В "УФО" №3-08 (першому числі, що можна передплатити!) оприлюднюється концепція журналу, вузлові моменти якої наступні: протидія постмодерністському "болоту" через утворення нової літературної течії — контрапосту; боротьба за відродження якісної художньої літератури, у т.ч. фантастики; створення літературного "майданчика" для єднання різних поколінь українських фантастів; боротьба за відродження духовності українського народу. Вперше починається друк твору "з продовженням". На святкуванні першої річниці часопису видавець дає принципову згоду на чергове — 1,5-разове збільшення обсягу "УФО" (з 64 до 96 шпальт).

Листопад-грудень 2008 року. Головного редактора "УФО" запрошено на засідання клубу читачів "РФ", де всім присутнім дається усне пояснення: початкові нападки на "УФО" з боку кіл, близьких до "РФ", були спричинені помилковою думкою про несерйозність намірів ВОУФ видавати свій журнал. Головред "УФО" виступає перед присутніми, розповідає про роботу над часописом і найближчі плани редакції. Попри початок кризи, черговий "УФО" №4-08 виходить в обсязі 72 шпальти.

Лютий 2009 року. "УФО" №1-09 виходить в обсязі 80 шпальт. В журналі вперше друкуються фантастичний комікс і аж 3 твори "з продовженням"!

Зима-весна 2009 року. "РФ" припиняє друкуватися на папері (натомість випускається обмежена кількість компакт-дисків), з’являється поголос про остаточну катастрофу журналу. Проте 27 травня Іраклій Вахтангішвілі через свій ЖЖ прохає всіх заспокоїтися… і не записуватися наввипередки у "могильники" очолюваного ним часопису (http://irakliy.livejournal.com/74489.html).

Червень 2009 року. "УФО" вперше виходить в обсязі 96 шпальт, в ньому вперше з’являються фантастична вікторина, фантастично-пригодницький сканворд, інші новації.

9 липня 2009 року. У своєму ЖЖ Іраклій Вахтангішвілі заявляє: "РФ" порятовано, віднині журнал виходитиме друком у Волгограді. Матеріали, видані раніше на CD, будуть перевидані на папері, розповсюдження таких випусків відбудеться головним чином у Москві та Санкт-Петербурзі (http://irakliy.livejournal.com/75532.html).

Продавати мінералку й пиво

Уявіть невеличку міську площу в розпал літа: розжарений асфальт пливе під ногами, вітер жене куряву, грається папірцями й іншим сміттям. Посеред цього пекла стоять дві продавчині, одна торгує мінералкою, інша — пивом. Питання на засипку: чи є вони конкурентками? З одного боку, нібито так: адже обидві продають прохолодні напої, щоб утамувати спрагу перехожих. Та з іншого боку зрозуміло, що кожна з продавчинь має свій контингент потенційних покупців: пиво споживатимуть переважно бородаті мужички, мінералку — діти, підлітки, жінки. Контингенти (або, якщо хочете, споживацькі фокус-групи) любителів пива й мінералки перетинаються лише частково. Хіба ж ні?!

Але якщо так, тоді чому ж настільки важко зрозуміти, що російськомовна "Реальность Фантастики" й україномовний "Український Фантастичний Оглядач" мають потенційно різні читацькі аудиторії, які перекриваються лише частково?! Не секрет, що певний контингент українських громадян сприймає будь-які тексти (літературні чи журналістські матеріали — це байдуже) як "витівки лукавого", а українську мову — як ополячено-онімечений діалект "великого и могучего русского языка". Наскільки ці громадяни добрі або погані — питання окреме, але… маємо те, що маємо. Так само існує інша категорія українських громадян, яка вважає "витівками лукавого" будь-яке російське слово, вимовлене на суверенній українській території. Знову ж таки, про шкідливість або корисність подібного екстремізму можна сперечатися…

Між двома описаними крайніми станами настроїв щодо мовного питання — цілий спектр перехідних відтінків, від більш поміркованих прихильників української чи російської мови до абсолютно нейтральних білінгв (їм байдуже, якою мовою написано текст — аби письмо було якісним). Можна по-різному розцінювати таку ситуацію, проте саму її наявність навряд чи хтось заперечить: у противному разі наші політики давно би припинили експлуатувати мовне питання напередодні чергових виборчих перегонів.

"УФО" і "РФ" справді націлені на дві потенційно різні аудиторії: перший часопис — на більш-менш поміркованих прихильників української мови (а отже, культури), другий — на більш-менш поміркованих прихильників мови (культури) російської. Будь-яка "борня" можлива лише за потенційну аудиторію білінгв… Проте, екстремізм українцям у мирний час (а Україна й Росія поки що не перебувають у стані війни) не притаманний. Зокрема, геніальний Тарас Шевченко (якому навряд чи можна закидати брак українського патріотизму!..) закликав "чужому навчатись" поряд з тим, щоб свого не цуратися. Отже, білінгви, швидше за все, не обиратимуть один з часописів (або "УФО" — або "РФ"), а по можливості читатимуть обидва журнали. Але в такому разі за кого чи за що боротися обом журналам?! За яку аудиторію?..

Не кажу вже про інші параметри наших періодичних видань, які також суттєво різняться. Станом на кінець 2007 року побачив світ лише №1-07 "УФО" в форматі 32 с., а вихід №2-07 журналу в форматі 64 с. затримувався, тоді як "РФ" був давно розкрученим премійованим виданням, визнаним за межами України, до того ж значно "гладшим" за обсягом. Те саме можна сказати про стан редакційного колективу, стан авторського і читацького контингенту ets. Навіть на момент початку перших неприємностей з "РФ" (весна 2008 року) "УФО" ще не набув настільки досконалого стану, щоб оголошувати про початок передплати на нього… Як "УФО", так і "РФ" є єдиними й неповторними виданнями, кожне у своєму роді.

Таким чином, "воювати" на літературному фронті України проти "Реальности Фантастики" за допомогою "Українського Фантастичного Оглядача" — це навіть не те саме, що намагатися перебити продаж пива продажем мінералки. Це все одне, що зіштовхнути революційний "ленінський" броньовик з німецьким "тигром" періоду Великої Вітчизняної війни! Не треба мати здібностей оракула, щоб передбачити результат…

Отже, хоч автор цих рядків завжди визнавав, що наважитися на випуск "УФО" могли лише трішки божевільні люди (цитата з "Колонки редактора" №1-07: "Розуміємо, що багатьом наш вчинок може видатися безумством ба навіть блюзнірством. Справді, видавати нині літературний (!) часопис без жодної копійки "партійного лаве" (!!) та ще й на голому "ентузізізмі" (!!!) редколегії на громадських засадах — чи не занадто?!"), проте безумство ентузіаста й елементарна нестача розуму… як кажуть в Одесі, то є дві великі різниці. А вважати редколегію й видавця "УФО", м’яко кажучи, дурнями — чи це справедливо?!

Підсумок. Ті, хто замислив і реалізував на практиці проект часопису "УФО", не оголошували "Реальности Фантастики" ніякої війни. Конфлікти, що мали місце восени 2007 року — це ніщо інше, як хвороба зростання нового проекту.

Тим не менш, аналіз початкових намірів абсолютно не пояснює, яким же чином "броньовик" переміг "тигра". Та ще (майже за Конфуцієм) у "війні", якої не було. Отже, продовжуємо…

Про "ентузізізм"

Завжди повторював молодим прописну істину: якщо письменник знайде свого видавця — можна вважати, що він вирішив справу життя. Адже якщо літературний твір — це власний продукт автора, то книга є спільним продуктом автора тексту і видавця. Без доброї волі останнього авторський текст у книгу не перетвориться і назавжди залишиться в шухляді. Щось подібне можна сказати про будь-який літературний часопис: за винятком друкарні (яка забезпечує якість поліграфічного виконання), часопис створює тандем з редакційного колективу (редколегії під проводом головного редактора) та видавця (під проводом якого працює колектив видавництва).

Буває, що редакція й видавець поєднуються в одній іпостасі (наприклад, у випадку "Роман-газети", яку видають брати Капранови), та це лише варіант, що не скасовує загального правила. Отже, якщо поглянути на розвиток ситуації з "РФ" і "УФО", стане зрозумілим, що тут все визначалося лініями поводження саме видавців, а не редколегій часописів чи головредів!

Очільник Видавничого дому "Панорама" Роман Фернеза — справжній патріот України. Адже при всьому практицизмі, без якого вести бізнес неможливо, він чудово розуміє, що іншої України, іншого українського народу (а отже, інших потенційних читачів — споживачів продукції ВД "Панорама") у світі не існує. А тому він може вкладати гроші, матеріали, зусилля і працю в абсолютно безнадійну, здавалось би, задумку — видання україномовного часопису фантастики без копійки державної підтримки. Такий "безперспективний" бізнес він не закриє й не продасть за тридцять срібників — бо це буде зрада себе, своїх нащадків, України! Бо заради всього цього можна (і потрібно!) йти на деякі жертви. Бо тут є перспектива!

Натомість очевидно, що для попереднього власника бізнес-проекту "Реальность Фантастики" видання російськомовного журналу в Україні було лише одним з комерційних проектів, який нічим особливим з-поміж інших комерційних проектів не вирізнявся. Бо якби проект "РФ" був особливим, він би нізащо не продав його новим господарям, які вирішили видозмінити журнал — аж до закриття! Що вдієш — капітал за своєю природою є інтернаціональним, це полюбляли товкти ще вожді марксизму-ленінізму…

І криза тут ні до чого: хмари над "РФ" згустилися, коли про цю біду ще й мови не було. Зовсім інша річ, що навіть в умовах жорстокої всебічної української кризи, що збіглася зі світовою фінансово-економічною, ВД "Панорама" продовжує (принаймні поки що) видавати журнал української фантастики у щоквартальному режимі та у збільшеному до 96-ти шпальт обсязі. Оце вже вияв, без перебільшення, справжнього героїзму!..

Підсумок. Бонуси кожен має відповідні. ВД "Панорама" — вдячність, дедалі більшу любов і підтримку читачів "УФО". Натомість колишній український видавець "РФ" байдужий до розпачу редакційного колективу, який опинився поза грою, й аудиторії журналу. Що йому з того, що часопис змінив країну "прописки"?! Ну, знайшлися у Волгограді добрі люди, підставили плече журналу — отож, усе гаразд! А те, що це вже буде не український російськомовний, а російський російськомовний журнал, що російськомовна частина української читацької аудиторії щось там втратила — все це до уваги не береться. Або відверто ігнорується.

Залишається з’ясувати ще один цікавий нюанс, і тут час пригадати крилатий вислів Віктора Черномирдіна…

"Напугали бабу туфлей на шпильке!" ©

Справді, чомусь ми весь час переходимо до теми тиску на свідомість!

Когось криза налякала — він остаточно викинув за межі України проект, який раніше мав намір лише перепрофілювати.

Хтось когось переміг — тут без жахань не обійдешся.

Хтось когось піддавав нищівній критиці, якщо не сказати — обструкції…

Як на мене, найцікавішим є саме останній момент, який історично був першим. Справді, презентаційне число "УФО" чомусь критикували всі, кому не ліньки: і російськомовні, й україномовні! Чому?!

Припустимо, у першому випадку певні резони ще можна відшукати, хоча сама по собі ситуація доволі абсурдна. Ну, нікому не відомі україномовні фантасти затіяли випуск жалюгідного україномовного журнальчика на 32 шпальти — навіщо звертати на це увагу тим, хто творить на "великом и могучем", хто просуває на теренах України солідну розкручену "Реальность Фантастики"?! Повторюю, "броньовиком" проти "тигра" не воюють… Щоб зрозуміти настільки просту й очевидну істину, російськомовним опонентам "УФО" знадобився цілий рік. І добре, що вони нарешті зрозуміли це.

А от як бути з україномовними літераторами, критичні очі яких теж не оминули новонароджений "УФО"?! Той-таки Роман Кухарук привітав журнал з Новим Роком наприкінці грудня 2007 року, та коли за декілька місяців до того потримав у руках презентаційний №1-07, записав у "Ма-ку-сі" (http://www.litforum.org/makuha.php?p=37): "Тіма, Тіма, боже, боже, де мій вагон?" — хоча в подібних випадках форумні завсідники більш відверто вимагають для "пєйсатєля" не вагона, а "газенвагена"… То як це пояснити?!

Насправді жодної загадки тут немає. Все настільки просто, що майже нецікаво: як до намірів ВОУФ започаткувати україномовний журнал фантастики, так і до першого практичного етапу реалізації проекту "УФО" ніхто не ставився серйозно! Причому російськомовні поціновувачі фантастики та україномовні літератори мали для цього різні мотивації.

Блискавичний аналіз подібних перехідних процесів (коли люди тягнуться до чогось нового, що перебуває під забороною або принаймні не вітається оточенням) здійснив сучасний російський політолог Сергій Кургінян в лекції "Тупик прагматизму". На його думку, у загальних рисах перехід від старої якості того чи іншого процесу до нової, що з якихось причин заборонено або принаймні не вітається (як у пісні Андрія Макаревича: "И уж если откровенно,//Всех пугают перемены!.."), відбувається у чотири стадії:

№1 — людина просто хоче нового без будь-яких вимог;

№2 — людина хоче нового і висуває свої умови ("напинає щоки");

№3 — людина відчайдушно робить вигляд, що не хоче старого ("виноград ще не достиг");

№4 — людина справді не хоче старого.

Річ у тім, що по-справжньому енергійна ситуація виникає лише на стадії №4. А отже, тільки на цій стадії перетворення стає справжнім. До того (стадії №№1-3) хід еволюції від старої якості до нової все ще можна повернути назад. На стадії №1 на будь-які вимоги до змін не варто звертати уваги загалом — людина настільки несвідома, що нездатна зреалізувати свої прагнення. На стадії №2 достатньо не виконувати умови, висунуті людиною — і вона розгубиться, впаде у розпач. На стадії №3 людину можна залякати, підкупити, відмовити від задуму тощо. Лише на стадії №4 з тим, хто прагне нового, нічого не вдієш — еволюція відбувається попри будь-які перешкоди.

Розглянемо через цю призму ситуацію з випуском перших чисел "УФО". Вже з найзагальніших міркувань зрозуміло, що критики обох окреслених вище груп вважали членів ВОУФ такими, що перебувають на стадії №3, тоді як насправді ми давно піднялись до стадії №4.

Критика російськомовних любителів фантастики. Ризикну припустити, що з точки зору російськомовних читачів, близьких до "РФ", та самої редакції "РФ" ті, хто взявся робити "УФО", просто вдавали, що хочуть розвивати україномовну українську фантастику, що всі їхні "ігри" несерйозні, що бажання друкуватися насамперед українською мовою — це з відчаю, що не друкують російською! Отже, варто натиснути на "відчайдухів" у той чи інший спосіб (піддати обструкції, розкритикувати…) — і вони припинять "гратися" у цей жалюгідний український журнальчик! Вони ще благатимуть, щоб їх надрукували російською… от тоді всі побачать, чого насправді вартує їхнє "блюзнірство"!..

На справедливість такого припущення вказує багато моментів — від здивованих запитань на адресу автора цих рядків, почутих від старих знайомих по літературним колам ("Журнал фантастики — это хорошо… но почему по-украински?! Зачем тебе связываться с какими-то националистами?! Ты, может, и сам сделался националистом?..") до прямих зізнань під час зустрічі в клубі читачів "РФ" наприкінці 2008 року. Якщо б усе це було саме так (себто, у повній відповідності до стадії №3, письменники-члени ВОУФ і редколегія "УФО" просто робили б вигляд, що не хочуть видавати російськомовний журнал фантастики), різка критика спрацювала б на загибель нашого проекту.

Та все сталося з точністю до навпаки: шквальна критика з боку редакції "РФ" і близьких до цього часопису російськомовних читачів ще тісніше згуртувала редакційний колектив "УФО", змусила якнайшвидше ліквідувати наявні на першій стадії недоліки, а також навернула до нас нових україномовних симпатиків! Адже якщо бажання видавати україномовний часопис фантастики — це не химера і не позування, то все відбулося саме так, як і мало відбуватися!

Критика україномовних письменників. До речі, а як же бути зі шквалом критики з іншого боку?! Здається, тут мотивація була дещо іншою: українські літератори просто не могли повірити, що фантастика — це вартісна література! А отже, щиро вважали, що ВОУФ лише грається у серйозний літжурнал…

Припускаю це, виходячи з критичних зауважень присутніх на презентації "УФО" в "Українському клубі" (осінь 2007 року), в основному зроблених у стилі: якщо прибрати з цього твору фантастичний антураж, викинути той чи інший елемент, вийшло б нормальне оповідання — а так ні се, ні те!..

І це також не спрацювало. Себто, якби ж члени ВОУФ перебували на стадії №3 (лише бажали би проексплуатувати популярний жанр задля популяризації власної творчості), то критика змусила б нас за короткий час згорнути "УФО" і перейти на написання "нормальних" творів. Але не спрацювало — і спрацювати не могло! Бо для нас фантастика — це серйозно. Це наш справжній, а не удаваний творчий вибір!..

Цікаво, що і критика з цього боку не тільки зміцнила редакційний колектив, але також розширила коло наших симпатиків. Наприклад, наприкінці згаданого засідання "Українського клубу" Роман Кухарук висловився на адресу критиків доволі різко: мовляв, не буває поганих і добрих, недостойних або достойних жанрів літератури — добрими або поганими можуть бути лише твори, тож годі критикувати фантастику лише за те, що вона — фантастика!..

Підсумок. На першій стадії розвитку "УФО" і його редколегію явно недооцінили, хоча кожен зі своєї позиції. Що ж, не ми перші, не ми й останні! Нас вважали оловом і хотіли розплавити, але саме так гартувалася сталь… хоча у світлі назви відомого роману Островського це звучить дещо банально. Тим не мнеш, хоч я завжди був вдячний заповзятим критикам обох окреслених угрупувань, та нині вдячний ще сильніше: хто ж знав, що попереду на нас чекає наджорстока і багато в чому загадкова українська криза?! Під час подібних випробувань потрібно бути сильним — а завдяки шквальній критиці ми точно стали сильнішими! Особливо сильними!..

* * *

Як бачите, ні особисто у мене, ані у будь-кого з ВОУФ чи редакції "Українського Фантастичного Оглядача" немає й ніколи не було жодної вагомої причини для того, щоб вичавлювати "Реальность Фантастики" з нашого ринку — та й у який спосіб?! Адже не українські фантасти перекупили проект, україномовні любителі фантастики не відмовлялися від "РФ"!.. Також немає причин радіти, що журнал "евакуювався" до сусідньої Росії. Хоча й добре, що все не вилилося в остаточне закриття журналу (ба навіть в остаточну відмову від друку на папері) — то було би ще гірше!

На прощання щиро зичу "РФ" всіляких гараздів. Якщо вдасться, спробуйте повернутись до місця вашого народження — бо ваш проект справді єдиний і неповторний! Тільки при поверненні уважніше обирайте видавця — саме від нього багато що залежить…

Тимур ЛИТОВЧЕНКО,
головний редактор "УФО"

23-25 липня 2009 р., Цюрупинськ