Практика застосування умовно-дострокового звільнення від подальшого відбування покарання.

Останній часом на сторінках нашого сайту значна кількість читачів звертається до нас з питаннями, котрі стосуються умовно-дострокового звільнення від подальшого відбування покарання засуджених. Це, на сам перед, питання про підстави звільнення, про необхідну відбуту для застосування даної норми частини строку, порядок застосування зазначеної пільги і таке інше. В цій статті ми спробуємо коротко розкрити деякі історичні аспекти застосування цієї норми та довести до читача основи діючого законодавства, котре регламентує порядок застосування цієї пільги до засуджених та роз’яснити практичну її суть та принципи.

Отже почнемо. В Незалежній Україні умовно-дострокове звільнення від покарання, регламентувалося нормами законодавства, котре дісталося у спадщину від колишнього Радянського Союзу. В Кримінальному кодексі (далі – КК або КК України) УРСР застосування умовно-дострокового звільнення передбачалося статтею 52 КК до певних категорій засуджених до позбавлення волі, виправних робіт, тримання в дисциплінарному батальйоні. Проте була й стаття 52-1 КК, котра вносила певні обмеження на застосування умовно-дострокового звільнення (далі - УДЗ) до осіб, котрі були засуджені і відбували покарання за скоєння певних злочинів (наприклад, вбивство, розбій при обтяжуючих обставинах, тяжкі тілесні ушкодження при обтяжуючих обставинах, тощо), а також осіб, котрі неодноразово були засуджені до позбавлення волі (при наявності непогашених попередніх судимостей). Стаття 53 КК передбачала УДЗ для категорії засуджених, котрі були неповнолітніми або скоїли злочини у неповнолітньому віці. Обмежень щодо застосування даної норми за статейними ознаками вона не містила і суттєво зменшувала частину строку, котру необхідно було засудженому відбути для застосування УДЗ.       Умовами, обов’язковими для застосування, були завжди: певна частина строку, котру необхідно було відбути, дотримання режимних вимог, сумлінна праця та участь у суспільному житті колективу засуджених. В різні роки існування нашої держави і, в залежності від політики в сфері виконання покарань, до цих умов то додавалися , то вилучалися такі фактори, як сприйняття політико-виховних заходів та сумлінне відношення до навчання.

Практика застосування УДЗ в перші роки Незалежності України була, м’яко кажучи, обережна. Оскільки політика у сфері виконання покарань формувалася через принцип «Краще не випустити і бути впевненим, що засуджений не скоїть нового злочину, чим випустити і чекати неприємностей». За нові злочини, скоєні особами, котрі умовно-достроково звільнялися, досить болісно карали співробітників, котрі за це відповідали. Історія пам’ятає, навіть начальників установ виконання покарань, яких звільняли з посад за те, що звільнені засуджені вчиняли резонансні злочини. А тому, простіше було засудженого перевести до колонії-поселення чи звільнити умовно та направити на будови народного господарства (у народі – «хімія»). Строки цих заохочувальних пільг наставали раніше, а тому від гріха подалі, адміністрації УВП йшли саме цим шляхом.

Вищезазначена політика змінилася в 1996 році (я, особисто, цей час пам’ятаю досить добре). Її зміна була викликана, перш за все, перенаповненням УВП спецконтингентом. Саме для зменшення числа засуджених в місцях позбавлення волі Указом Президента України у цьому році була видана масштабна амністія, на підставі якої звільнилася велика кількість засуджених, а також на місця Головним управлінням виконання покарань МВС України було надіслано ряд вказівок, котрі стимулювали ріст кількості умовно-достроково звільнених. 

В 2001 році Верховною Радою України було прийнято новий КК України, котрий набрав чинності з 1 вересня цього ж року. Саме з цього моменту і треба вести відлік новітньої історії в застосуванні такої норми як УДЗ.

Отже у нині діючому КК України застосування такої норми, як умовно-дострокове звільнення передбачено статтею 81 КК. Відповідно до частини 1 цієї статті УДЗ може бути застосовано «… до осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі…». Разом з тим засуджену особу можливо звільнити умовно-достроково як повністю, так і частково разом з основною мірою і від додаткового покарання. Деякі нормативно-правові акти, зокрема постанови Пленуму Верховного Суду України, роз’яснюють, що умовно-дострокове звільнення від додаткового покарання можливо і після УДЗ від основного, а також і після його повного відбуття. Зокрема, це стосується такого виду покарання, як заборона обіймати певні посади та займатися певною діяльністю. Тут можна виділити певний нормативно-законодавчий парадокс, коли до даного покарання, яке призначене як основна міра покарання УДЗ відповідно до законодавства не застосовується, а у разі його призначення у виді додаткового – на підставі нормативного документу УДЗ можливе.

Як зазначалося вище, в КК 1960 року малися певні обмеження щодо категорії засуджених осіб, до яких можливе застосування УДЗ. В новому КК України таких обмежень немає. Будь-який засуджений до зазначених вище покарань може бути умовно-достроково звільненим за певних умов.

Однією з основних умов застосування УДЗ є відбуття засудженою особою певної частини строку. Частина 3 статті 81 КК дає вичерпне формулювання цьому: «Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим: 1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; 3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.»

Останнім часом, у засуджених, їх родичів та практичних працівників суду та виправних закладів виникають питання щодо порядку обчислення строків настання терміну можливого застосування УДЗ. Багато дехто при цьому не враховує заліки попереднього ув’язнення. Скажу відразу, оскільки читач може з цим зіткнутися на практиці, що при обчисленні зазначеного терміну враховується весь строк відбування покарання та попереднього ув’язнення.

Також важливою умовою для застосування УДЗ є відповідно до частини 2 статті 82 КК доведення засудженим свого виправлення. Що собою являє поняття «виправлення»? Відповідно до частини 1 статті 6 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК або КВК України): «Виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки». Основними чинниками виправлення засудженого або, як визначає це КВК, засобами є ряд факторів, вказаних у частині 3 все тієї ж статті 6 КВК України, «встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив». Але тоді виникає ще одне питання, а чим підтверджується доведення свого виправлення засудженим? Відповісти на це запитання можливо лише із суб’єктивної точки зору, оскільки нормативно це ніде не закріплено. Доведення виправлення – це, на сам перед, відсутність або незначна кількість стягнень у засудженого, накладених правами уповноважених на те працівників виправної колонії , а по-друге, наявність заохочень, даних засудженому все тими ж особами. Заохочується засуджений за своє ставлення до засобів виправлення.

Для неповнолітніх або осіб, котрі скоїли злочини у неповнолітньому віці, законодавець в кримінальному законі присвятив цілу главу кодексу. Це ж стосується і УДЗ від покарання даної категорії засуджених. Порядок та умови застосування даної норми регламентуються положеннями статті 107 КК України. Відповідно до частини 3 статті 107 визначено необхідні частини строку, котрі необхідно відбути засудженому для можливого застосування до нього УДЗ: «Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, після фактичного відбуття: 1) не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин; 2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; 3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі». Як бачимо, ці терміни на ступінь нижчі, ніж для дорослих засуджених.

Порядок застосування УДЗ до засуджених передбачається Кримінально-процесуальним кодексом України (далі – КПК або КПК України) та нормативними документами і вказівками Державної пенітенціарної служби України (хоча видавалися вони цим органом під іншою назвою – Державний департамент України з питань виконання покарань). Отже порядок підготовки та направлення до суду матеріалів відносно засудженого на УДЗ наступний. Відповідно до вказівок ДПСУ час від настання пільги і до розгляду питання на комісії установи не повинен перевищувати одного місяця. Якщо цей термін перевищує місяць, то у засудженого з’являється привід звертатися зі скаргами до вищих інстанцій, а також до судових органів з приводу відшкодування моральних збитків.  

Початкові матеріали для розгляду їх на комісії керівництва виправної колонії готує начальник відділення соціально-психологічної служби після настання терміну можливого застосування УДЗ. До складу цих матеріалів входить характеристика на засудженого за весь період перебування в ув’язненні та відбування покарання та довідка про стягнення та заохочення. До даних матеріалів залучається заява засудженого з проханням розглянути питання застосування до нього УДЗ та його розписка проте, що він не буде порушувати закони та норми суспільного проживання після звільнення (абсолютно безглуздий папірець, який ні до чого не зобов’язує, а тому в деяких колоніях його не оформлюють).

Матеріали на УДЗ засудженого, як спілкуються між собою спеціалісти, можуть бути або позитивними або негативними. Що це означає? Це означає, що характеристика , котра має містити в собі висновок щодо можливості застосування УДЗ, або написана негативна з висновком про неможливість застосування УДЗ з причини того, що засуджений не довів свого виправлення, або напроти – позитивна з висновком про можливість застосувати УДЗ в силу того, що засуджений довів своє виправлення. Як я зазначав вище, начальник відділення СПС готує характеристику суто із суб’єктивних міркувань, майже не посилаючись ні на який нормативний або законодавчий документ. Єдине чим він керується і що впливає на його думку – це наявність у засудженого заохочень та відсутність стягнень або навпаки. При нагоді хочу підкреслити, що наявність у засудженого не знятого чи не погашеного стягнення виключає можливість написання характеристики з позитивним висновком, а значить і застосування УДЗ в цілому.

 Далі зазначені матеріали подаються до відділу по контролю за виконанням судових рішень (далі - ВКВСР) виправної колонії, де перевіряються разом з особовою справою засудженого і готуються до розгляду на комісію керівництва установи. Періодичність проведення комісій повинна бути не менше ніж двічі на місяць.

Комісія складається з голови комісії – начальника виправної колонії, секретаря комісії – начальника або керівника ВКВСР та членів комісії – інших представників керівництва колонії (заступників начальника та начальників, керівників частин та служб). На засіданні комісії начальник відділення СПС представляє підготовлені ним матеріали відносно засудженого у присутності самого засудженого, а комісія приймає відповідно до цього своє рішення в наслідок відкритого голосування її членів. Перед голосуванням комісія може заслухати пояснення самого засудженого, а також інформацію від інших співробітників колонії відносно засудженого. Рішення комісії оформлюється протоколом, який веде секретар та витягом, з яким під розпис повинен ознайомитися засуджений і котрий повинен після цього залучатися до особової справи. Те, що зазначено мною, більш детально описано в Наказі Державного департаменту України з питань виконання покарань від 11.01.2008 року №1 "Про затвердження Інструкції про роботу відділів (груп, старших інспекторів) установ виконання покарань та слідчих ізоляторів по контролю за виконанням судових рішень". Чому все це треба досконально до дрібниць знати і пам’ятати? А для того, що в більшості колоній комісії проходять формально з порушенням нормативних документів і прав засудженого, а все це дає право засудженому або його родичам чи адвокату звертатися зі скаргами до вищих інстанцій та судових органів. І такі прецеденти на моїй пам’яті були. Якщо у Вас виникають з цього приводу питання, то, будь ласка, звертайтеся до нас на форумі, і ми надамо Вам відповідь або, у разі потреби підготуємо необхідні позовні заяви або скарги.

Отже, як правило, комісією може бути прийнято два види рішення, або відмовити в направленні матеріалів до суду для вирішення питання застосування УДЗ, або направити такі матеріали. У разі відмови в направленні повторний розгляд може відбутися мінімум через три місяці максимум через рік. В залежності від тяжкості скоєного злочину, строку покарання та наявності стягнень. Термін, через який можливий повторний розгляд матеріалів, може бути встановлений рішенням комісії і оформлюватися протокольно. Якщо засуджений не згоден з рішенням комісії, він може його оскаржити до прокуратури, котра здійснює нагляд за виправною колонією, або позовом до окружного адміністративного суду.

У разі, якщо по матеріалам, відносно засудженого винесене позитивне рішення, вони направляються на розгляд спостережної комісії. Процедура формальна, а тому формально проводяться і засідання більшості спостережних комісій. Як правило, спостережні комісії погоджуються з рішенням керівництва виправної колонії і приймають аналогічне рішення. Проте процесуально, відмова спостережної комісії в погодженні питання про направлення матеріалів до суду не є підставою для відмови судом в застосуванні УДЗ. Про це також слід пам’ятати.

Після зазначених процедур, ВКВСР готує подання до суду, яке здається до канцелярії і реєструється в журналі вхідної кореспонденції. Подальший розгляд матеріалів судом регламентується статтею 407 КПК України. А вона говорить: «Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання …застосовуються суддею районного (міського) суду за місцем відбуття покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає відбуванням покарання, і спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх … Зазначені подання розглядаються судом в десятиденний строк з моменту надходження їх до суду без витребування судової справи з участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання, і, як правило, засудженого. При розгляді судом спільного подання органу, що відає відбуванням покарання, і спостережної комісії служби у справах неповнолітніх суд повідомляє їх про час і місце розгляду цього подання. Якщо суд відмовить в умовно-достроковому звільненні засудженого від відбування покарання або заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, розгляд повторного подання в  цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини, до позбавлення волі на строк не нижче п'яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених — не раніше як через шість місяців. На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засуджений вправі  подати апеляції до апеляційного суду. У разі подання прокурором апеляції виконання зазначеної постанови зупиняється.» 

Практика показує, що у суду практично немає підстав для відмови в застосуванні умовно-дострокового звільнення до засудженого, окрім відвертих помилок з боку адміністрації установи в частині обчислення строків настання пільги. А тому у разі відмови судом в УДЗ, необхідно відразу ж подати апеляційну скаргу у зазначені вище строки. Практика засвідчує, що судом вищої інстанції скасовується понад 95% негативних постанов місцевих судів щодо незастосування умовно-дострокового звільнення.

Після винесення позитивної постанови суду про застосування до засудженого УДЗ, адміністрація повинна чекати доки дана постанова не набере чинності, а на це законодавством відводиться 7 діб. Після закінчення цього терміну і при наявності письмової постанови суду, завіреної гербовою печаткою, адміністрація колонії повинна негайно звільнити засудженого.

Після звільнення засудженого з місць позбавлення волі єдині правові наслідки, котрі можуть для нього наступити, це скоєння ним злочину у період не відбутої частини строку. Саме це вказано в частині 4 статті 81 КК України: «У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу». На відміну від КК Російської Федерації вітчизняний КК не містить норм, які б передбачали здійснення за ним контролю з боку відповідних служб (за виключенням випадків, коли встановлено адміністративний нагляд) та можливість повернення в місця позбавлення волі у разі скоєння ним системи порушень громадського порядку або у разі невиконання певних покладених на нього обов’язків (покладання обов’язків на звільненого умовно-достроково також законом не передбачене). Все це я описав з тою метою, що останнім часом були спроби Держдепартаменту України покласти повноваження «контролю» за умовно-достроково звільненими на кримінально-виконавчі інспекції. Ці спроби через зазначені вище причини потерпіли фіаско.

Отже в ході викладення даної статті я намагався довести до Вас основні поняття та правила, які виникають при застосуванні такої норми, як умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання. Якщо у Вас виникають певні питання – задавайте їх мені на електронну адресу, і  відповім на  них.