Українська Галицька Армія в Козятині у
серпні 1919 р.
Події в Козятині 105-літньої давнини.
Літо 1919 року було найнапруженішим періодом
українських визвольних змагань 1917-1921 рр. У цей час на терені України
воювали між собою кілька збройних сил. З одного боку – українські Дієва
(Наддніпрянська) та Галицька армії. З іншого – російські денікінська та
більшовицька, а також польські війська. Взявши до уваги, що Денікіна
підтримувала Англія, а поляків – Франція, можна лише дивуватись самовідданості
та героїзмові українських військ, які, об'єднавшись, успішно доступилися до
Києва. В серпні 1919 року армія Української Народної Республіки, посилена
військовими частинами Української галицької армії, розпочала наступ на Київ із
заходу, а білогвардійська армія Денікіна — із сходу. Загальна чисельність
об’єднаних українських армій складала біля 85 тис. осіб, а з урахуванням
повстанських загонів, доходила до 100
тисяч: Українська галицька армія — 3
корпуси та команда етапу складала 49 795 осіб, з яких 18– 19 тис.
багнетів, 158 гармат і 546 скорострілів; Дієва армія УНР (разом із мобілізованими) — 35 тис. багнетів
і шабель, 149 гармат, 28 гаубиць, 533 кулемети. 29 липня об’єднана армія захопила
Проскурів, 10 серпня — Жмеринку та Вінницю. Швидкий успіх дозволив галичанам і
наддніпрянцям повірити у спільну перемогу, започаткувати військове братерство
між представниками одного народу, століттями розділеного між чужими державами
Похід на Козятин.
Мапа походу галицьких корпусів на Київ в серпні 1919 р.
Сто п’ять років тому, цілий місяць, з 2 лютого по 6 березня 1919 р.
Директорія та Уряд Української Народної Республіки перетворили м. Вінницю у
столицю молодої держави. Керівники країни, що перебувала в стані
війни, протягом кількох днів розгорнули державний апарат на новому місці та
розпочали активну діяльність.
Здобуття Вінниці відкрило шлях на Козятин. Похід на Козятин
здійснювався силами 1-го Корпусу УГА (в обхід залізниці на Махнівку) та 3-й
Корпусу (вздовж залізниці на Козятин). Про перебіг подій дізнаємось із Денника
Начальної Команди Української галицької армії (денник, або щоденник подій,
вівся як загалом УГА, так і окремими підрозділами).
«17. 8. Похід на Козятин відбувається двома шляхами. Дві
бригади 1-го Корпуса (9-та і 10-та)
посуваються по дорозі на захід від залізниці на Махнівку, а дві бригади ІІІ-го
Корпуса (2-га і 8-ма) поздовж залізниці на Козятин.
2-га Бригада прогнала біля Калинівки панцирний ворожий потяг, в слід за нею
минула й 8-ма Бригада на Калинівку. Частини Запоріжської Групи перейшли
Овсяники. 7-ма дивізія — Самгородок, 8-ма дивізія — Спічинці. Штаб — Прилуки». (Денник Начальної Команди
Української Галицької Армії «ЧЕРВОНА КАЛИНА», УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА КООПЕРАТИВА,
ІНК. НЬЮ-ЙОРК, Н. И. 1974)
За спогадами козятинського залізничника О. Афанасьєва,
17 серпня 1919 р. в містечку було чути артилерійську канонаду зі сторони
станції Голендри. Було прийнято рішення про евакуацію козятинського залізничного
вузла. Три бронепотяги «III Інтернаціонал», «Ганзя», «Імені Троцького»,
паровози, вагони з вантажами, сім’ї радянських працівників були відправлені в
Київ:
«У серпні 1919 року становище наших військ
ускладнилося: на Лівобережжі наступав Денікін, із заходу - Петлюра;
більшовицькі війська розпочали відхід. Нашу Козятинську більшовицьку
організацію було вирішено евакуювати на північ: товаришів членів партії,
співчутливих та безпартійних більшовиків та деяких із сім'ями. Для цього
обладнано склад теплушок з вагоном-кухнею, з деяким запасом продуктів та дров. Вночі
з 17 на 18 серпня 1919 року потяг із залізничниками станції Козятин, що
евакуюються, був відправлений у напрямку на Київ. Вдень 18 серпня 1919 р. на
станції Козятин було три радянські бронепоїзди: «Гандзя»; «Імені Троцького» та
наш «III Інтернаціонал».
Більшовицький бронепотяг "ІІІ Інтернаціонал". Малюнок художника- земляка Олега Скачка.
«О 13 годині через Козятин відступали останні частини
наших піхотних військ у напрямку Фастів. До 14 години на 9-му стрілочному посту
станції Козятин у бік Києва бронепоїзди «Гандзя» та «Імені Троцького» теж
поступово вирушили у бік Києва. Близько 16 години бронепоїзд «Червоний ураган»
прорвався через фронт військ Директорії та прибув з Бердичева до Козятина з
боку станції Голендри. Війська Директорії зайняли Козятинський пасажирський
вокзал та водонапірну вежу, звідки стріляли кулеметами, вели артилерійський
обстріл. Козятин обстрілювали із шестидюймових гармат, які були розташовані за
вихідними стрілками у бік станції Голендри. Наш бронепоїзд обстрілював
артилерію супротивника та його частини до ночі. Вночі наш бронепоїзд останнім
із боєм відступив із Козятина у напрямку на Київ. З Києва за розпорядженням НКШС
та головного комісара Південно-Західної залізниці тов. Крата всіх
залізничників, що відступили з Козятина, відправили на ст. Калуга і далі на
станцію Сизрань для обслуговування Сизрань-В’яземської залізниці. Наш
бронепоїзд «III Інтернаціонал» було передано військовому командуванню. Згодом,
коли армія Денікіна зайняла Бахмач і перерізала сполучення між Києвом та
Москвою, на ст. Дарниця було висаджено в повітря 4 бронепоїзди: «Гандзя»,
«Червоний ураган», «Імені Троцького» та наш «III Інтернаціонал» (зі спогадів комісара потягу Федора. Васьковського).
Але повністю евакуюватись більшовикам не вдалось. У результаті стрімкого наступу на Козятин січовики повністю паралізували залізничний рух. Артилерія УГА, яка розташувалась в с.Сокілець, влучним обстрілом змусила червоних покинути станцію. Командир 2-го гарматного полку УГА С. Мацькевич у своїх спогадах писав: «Ворожа артилерія з панцерних поїздів обстрілює
Соколики (с. Сокілець — прим. авт.). На північ від села Соколики в сторону Козятина терен піднімається вгору, і на
підвищенних пунктах стоять вітряки-млини. Беру двох телефоністів і йду до вітряків.
Телефоністи протягають за собою телефонічну лінію. Вкоротці вилажу на вітряк і
звідтіля бачу цілий Козятин. Бачу
станцію Козятин і 8 ворожих бронепоїздів. Вони обстрілюють Соколики. Бачачи це,
даю телефонічно приказ батареям отворити вогонь на станцію і сам керую вогнем.
Ще кілька хвилин ворожі бронепоїзди стріляють на Соколики, а пізніше припечені
нашими влучними стрілами, залишають станцію та втікають. Наказую дати ще декілька
стрілів на ворожу піхоту в Козятині,
що втікає з міста. Вертаюсь до Соколик. Смеркається. Подаю вістку про ситуацію
бригаді і кажу, що з Козятина ворог вже втік. Саме тоді наші піхотинці входять
до Соколик і після короткого відпочинку відмаршировують на Козятин. Раннім ранком
17 серпня вже цілий Козятин був обсажений нашою бригадою без жодних наших втрат
у людях. Ворог був так дезорієнтований, що деякі його частини без одного стрілу
попадають нам в руки. Молодь
козятинської гімназії влаштовує нам прекрасну забаву в парку біля станції».
( «У поході на Київ», газета «Свобода»
від 1 вересня 1955 р.).
Приміщення гімназії (1908 ), яке збереглося до цього часу.
Гімназистки Козятинської приватної жіночої гімназіії.
18 серпня 2-га та 8-ма бригади УГА зайняли ст.
Голендри. Звідси потягом вояків доставили до ст. Козятин. 2-га бригада розпочала бої з більшовицькими частинами уже
на підступах до станції і до середини дня захопила вокзал. Бої за товарну станцію
і містечко тривали до кінця дня. В Деннику Начальної команди Української
галицької армії читаємо:«18. 8. О 12-ій годині осягнули 2-га і 8-ма Бригади
стацію Голєндри. Два курені 2-ої Бригади завагоновано на станції Голєндри, їх
підвезено під Козятин. В Козятині около 1,000 Мадярів, три
панцирні поїзди. О 14-ій годині 15 хвилин заняла 2-га Бригада особовий дверець
(пасажирський вокзал — прим. авт.) Козятин;
товаровий дверець (товарна станція — прим. авт.) і місто держать ще большевики.
8-ма Бригада посувається з заходу на Козятин.
В слід за тим занято сьогодня Козятин вповні. Штаб ІІІ-го Корпуса на станції
Голєндри посувається в перід. Запоріжський Корпус: 7-ма дивізія вечером в
Бєлільовці, 6-та — Княжики, 8-ма — Круподеринці. Штаб — Самгородок. 10-та
Бригада в дорозі з Тучі до Махнівки, 9-та Бригада осягнула район Вуйна – Мшанець». (Денник Начальної Команди
Української Галицької Армії «ЧЕРВОНА КАЛИНА», УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА КООПЕРАТИВА,
ІНК. НЬЮ-ЙОРК, Н. И. 1974)
У своїх спогадах підстаршина 3-го похідного куреня
24-го піхотного полку ім. Гетьмана Петра Дорошенка Василь Волицький так
описував бій за Козятин:
«Большевики відступали поспішно і, щоб не
рвати з ними бойового контакту, — в Голендрах був поставлений для куріня
окремий поїзд, яким ми поспішно виїхали в напрямі залізничного вузла в Козятині. На кілька кілометрів перед Козятином поїзд під обстрілом
большевицької артилерії зупинився і курінь на передостанній до Козятина станції мусів поспішно
перевантажуватися. На віддалі 2–3 км, ліворуч від станції і залізної дороги, ми
пішли в обхід міста, прямуючи на ліве крило наступаючої на Козятин нашої армійської групи. В передвечірніх годинах розстрільна
залягла на легко похилому узбіччі лагідної холмовини на північному сході від
міста. Смерком підійшли до станції на віддаль одного кілометра. Большевицька
артилерія привітала нас rранатами; з панцерника, що обережно викотився із залізнодорожної
прогалини ліса, затакотіли кулемети. Відізвал сот. Брандтнера. Під їх цільними
стрілами скоро замовкла большевицька артилерія і поспішно сховався за заслону
ліса панцерник. Вечоріло. Небо затяглося густими хмарами, на землю лягла
пітьма. Загриміло і ринув зливний дощ. Ліве крило розстрільної підходило на той
час до забудувань залізнодорожної школи, що від станції не дальше, як один
кілометр і, займаючи терен школи, там скрилося; праве крило, що займало узбіччя
холмовини, дещо вище залізної дороги, знайшло захист за довгими рядами
полукіпків недавно зложеного збіжжя. Дощ скоро перестав падати. Під ослоною
ночі кухні привезли обід; на рейках залізничної дороги знову з’явився
большевицький панцерник-черепаха і на віддалі двох кілометрів від школи
зупинився. З боку станції і міста долітав у наш бік дивний гомін. По півночі в
обі сторони вислали стежі. За яку годину від панцерника почулися вибухи і майже
одночасно панцерник подався назад. Десятник Тафійчук налякав його ручними
rранатами; коло третьої години перед світанком провідники другої стежі —
булавний старший десятник Василь Ілащук і дес. Крехівський, голосили, що
большевики залишили пасажирську станцію і місто, а їхня тилова охорона ще перебуває
на товарній станції. Світало, як курінь обсадив Козятинську вузлову залізнодорожню станцію
і сильніші стежі вислав у місто. На станції захопили паровози і багато вагонів
цукру та солі.
Вокзал весною 1918 року, незадовго до описаних подій.
Автор: історик, пошуковець, краєзнавець, дослідник історії рідного міста Олександр Цілецький.
Продовження буде...
Син Івана Франка - українського писменника і поета - у строї поручника УГА.