Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Cуспільство  |  Культура

Українська мова - жертва таємних домовленостей між керівництвом Росії та України

1 липня у Києві відбувся Міжнародний форум на підтримку української мови, участь в якому взяли відомі науковці, політики, громадські та культурні діячі, діяльність яких впродовж років була так чи інакше пов’язана зі зміцненням становища української мови в Україні.
Фото: Сегодня

Після завершення Форуму журналіст «Гал-інфо» поспілкувався з відомим політиком та громадським діячем, лідером Мистецького об’єднання «Остання барикада» Олександром Донієм.

Виступ політика був одним із найбільш змістовних на Форумі. Олександр Доній, зокрема, подякував всім учасникам заходу за багаторічну діяльність, однак, зазначив, що їхні старання є лише «партизанкою» – точковою роботою, що здатна сповільнити русифікацію, проте не спроможна її зупинити. Домінантне становище російської мови в більшості сфер українського суспільства тільки поглиблюватиметься, якщо держава не запровадить системну мовну політику, спрямовану на дерусифікацію України. Власне, із запитанням про те, чому чинна влада ігнорує цю засадничу для державотворення проблему, «Гал-інфо» й звернулося до Олександра Донія.

Чому чинна влада не запроваджує системну мовну політику, яка сприяла б дерусифікації України?

Жоден з президентів України не боровся за незалежність. Ні Кравчук, ні Кучма, ні Ющенко, ні Янукович, ні Порошенко. Україна, на жаль, не пішла шляхом центральної Європи, зокрема, й тому, що в нас під час Революції на граніті не були підтримані вимоги студентських активістів, а саме – перевибори до Верховної Ради. Коли комуністична влада захиталася, суспільство прагнуло змін. На жаль, наші старші товариші з Народного руху України, з Народної Ради вирішили підтримати комуністів, а не студентських активістів. Й саме цю вимогу – перевибори до Верховної Ради – вони заблокували. Більше того, вони прийняли спільне рішення про унеможливлення обрання до Верховної Ради студентських ватажків, піднявши віковий ценз з 21 до 25 років. Власне, із тих часів стара комуністична номенклатура, вихідці з компартії, комсомолу, КГБ, до яких долучився криміналітет, склали спочатку економічно-фінансові еліти, а після того – й політичні. Це була точка неповернення для України, яка, на відміну від Литви, Латвії, Естонії, інших центральноєвропейських країн, не отримала патріотичні еліти. Сьогоднішні політичні партії, які створюють собі образ патріотичних, значною мірою залежать від олігархів, котрі мають на меті максимальне нагромадження капіталу в будь-який спосіб. Позаяк українська мова не приносить капітал, а таємні домовленості з Путіним чи іншими олігархами такий капітал принести можуть, то розвиток української мови не є для них життєво нагальною потребою.

А війна, котра значною мірою стала можливою внаслідок русифікації, до цього не спонукає?

Війна – теж не спонукає, тому що таємні домовленості керівництва української влади з Росією досі в силі. Це є секретом лише для населення, але не для політичних аналітиків та експертів. За тим, як було здано Крим, і за тим, як готувався мирний план президента Порошенка, згодом так звані Мінські домовленості, можна зробити відповідні висновки. Це тільки населення не бачить у тому таємні домовленості між керівництвом Росії та України, але політичних експертів обдурити важко. Відтак, на жаль, можна стверджувати, що й українська мова стала жертвою цих домовленостей. Нагадаю, що в мирному плані Порошенка є чітка теза про захист російської мови. Не про захист української мови, а про захист російської.

Власне кажучи, за діяльністю (чи бездіяльністю) вищих органів влади – начебто української та патріотичної – можна помітити, що вона стримує народну українізацію, яка йде знизу, намагається зберегти статус-кво. А статус-кво – це допомога в інформаційній, гуманітарній політиці Росії, яка спрямована на русифікацію колишніх околиць Російської імперії та підготовку до подальших етапів агресії. Можливо, це відбудеться не тепер. Може, за 10-20 років. Але якщо русифікація триватиме, ґрунт для агресії Російської імперії буде міцнішати.

Нормальні державні мужі повинні це усвідомлювати й опікуватися системною гуманітарною політикою. Але це нормальні державні мужі. На жаль, серед депутатів Верховної Ради обмаль людей, які мають хребет, щоби наважитись опонувати прем’єру, президенту, громадській думці.

Чому не видно жодних рухів у цьому напрямку з боку міністра культури? В’ячеслав Кириленко має репутацію людини, що обстоювала українську мову, але на посаді міністра не надто активний.

Чому немає жодних дій? В нього була добра пропозиція, наприклад, щодо 75-% квоти для україномовних пісень на радіо. А те, що міністерство зазнає критики з боку багатьох представників громадськості, то це не внаслідок відсутності особистої позиції міністра. Я певен в патріотичній позиції В’ячеслава Кириленка, бо знаю його ще з часів боротьби за незалежність 1989 року. Щодо міністерства, то воно значною мірою працює за старими стандартами. Один з недавніх прикладів – це гальмування діяльності розрекламованої координаційної ради «Зброя культури» щодо підтримки волонтерських мистецьких проектів для сходу, яку я погодився співочолити. Фактично вона припинила свою діяльність, що для мене є дивиною. Тобто, очевидно, що міністерство, як стара інституція, є непродуктивною. Наважитись на системну реорганізацію цієї інституції можуть лише політичні сили, які розуміють, що є системною гуманітарною політикою. Але таких сил серед партій, що потрапили до Верховної Ради, наразі непомітно.

Як українському суспільству перейти від «партизанки» до системної політики в мовній сфері?

Слід створювати громадські та політичні структури, які, як наприкінці 1980-х років, були би ідейними. Зараз в політику йдуть люди, які тільки використовують ідейність, але тим самим дискредитують ідеї, які використовують. Оскільки населення доведене до крайньої бідності, воно не спроможне за власний рахунок утримувати громадські організації і політичні партії. Саме тому я постійно наголошую, що боротьба з бідністю мала б бути найважливішим завданням уряду. Уряд не ставить такого завдання. Складається враження, що влада поставила на меті концентрацію в своїх руках усіх коштів та медіа, й її задовольняє ситуація, коли збіднюється населення, бо такими людьми легше правити. Це не європейський шлях. Але поки що українці не готові усвідомити цю маніпуляцію з боку нової влади. А це значить, що нам знову залишається просвітницька діяльність. Нічого страшного, Україна переживала й гірші часи. Я думаю, з часом українці усвідомлять, що важлива не фразеологія, а системна діяльність.

Розмову вів Сергій Стуканов. 

 
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ