Враження перше – де ти, учитель?!
Професія вчителя від Бога, а всі інші професії – від учителя. Писано-переписано, що вчитель закладає добробут держави, на вчителі тримається школа. Учитель – найголовніша ланка в освіті... Чого не скажеш, відвідавши Ш освітянський з’їзд, який щойно відбувся, бо не було там учителя, не він "правив бал".
Ніхто не заперечує, що на з’їзд прибуло багато поважних людей – завідуючих і начальників, директорів і ректорів. Мабуть, були й учителі, викладачі, вихователі, тільки вони там загубилися серед домінуючого засилля управлінців усіх рангів. Один чи два вчителі у президії серед двох десятків, спорадичний учительський виступ із трибуни серед 28-ми. Ось так звучало слово вчителя – не занадто потужно…
Це перше враження від з’їзду – учительським його назвати не можна. І перший висновок: назріла нагальна потреба провести вчительський з’їзд чи форум учителів України – справа не в назві, а в суті. Український учитель мусить бути почутий державою та суспільством, його голос повинен бути гучним, вільним і переконливим. Учитель за 20 років чесної та плідної праці, попри всі негаразди, заслужив на це.
Враження друге – гендерно-вікове
Домінуюча частка українського вчительства – жінки. А в дошкільнят і початковій школі жінок-учителів майже на сто відсотків. Саме вони – тендітні та вразливі – тягнуть українську освіту та "сіють добре й вічне".
Відомий парадокс, що не має однозначного пояснення. Учитель – жіноча професія, а кращі вчителі в усі часи та в усіх народів – чомусь чоловіки. З’їзд не став винятком: розподіл делегатів не на користь учителів-жінок.
Так, вони, звісно, були. Але, сто разів вибачаюсь перед делегатками, щось не побачив жодної, яка би пройшла через вестибюль і всі б розступились, бо йде її величність пані вчителька!
Ось делегати-чоловіки прогулювалися саме в такий спосіб. І без бейджа було відразу зрозуміло, що йде "сам" директор чи пан начальник.
З віком у делегатів теж "проблеми". Так хотілось побачити на з’їзді нове молоде обличчя, але, як кажуть, "хотілось та перехотілось". Гей, де ж молодий український учитель? Може, молодь дійсно не доходить до школи чи покинула її, відчувши, що вчительський хліб із присмаком поту? А може, усе ж таки молоді вчителі у школі є, тільки їм і цього разу сказали, що "вас не запрошували"? Шкода, бо який масовий учительський захід не відвідаєш, результат відомий заздалегідь – пані та панове, яким добре "за двадцять".
Враження третє – за мить до відкриття
Не знаючи чітко, куди йти, щоб потрапити на з’їзд, був упевнений, що не помилюсь, коли піду на "звуки музики". І таки помилився. Вийшла повна несподіванка: ані духового оркестру, ані співів із гучномовця про першу вчительку. Щоправда, на будівлі висіло гасло із привітанням делегатів з’їзду.
Ба, а де ж традиційні стенди на вході, що, на думку міністерства, мають ілюструвати неосяжні досягнення нашої освіти? І підкосила наповал відсутність багаточисленних книжкових торговельних рядів. Інновація, "однако": у фойє можна проштовхнутись. Може, колись узагалі повністю відійдемо від клішованого формату проведення масових заходів, що дістались нам з іншої епохи? Ось цього разу міністерство вирішило продемонструвати, що освітянський з’їзд – це вам не парадний захід, а налаштований на роботу ‑ і свою, і всіх освітян на десять років уперед.
Ще одна інновація: у зал запускали без металошукачів і не вигортали сумки делегатів – не шукали цього разу бомбу та інші металеві предмети.
Враження четверте – про порядок денний
Після оголошення з’їзду відкритим, затвердження порядку денного, обрання його робочих органів, регламенту тощо головуючий – він же міністр – оголосив… виступ делегата з’їзду. Ну, це вже… зовсім вийшло за межі розуміння. Щоб міністр виступав як рядовий делегат енним за списком!
Сам виступ міністра був динамічним, стислим, емоційним і гострим на красне слівце. На відміну від монстроподібної "тягомотини", що зветься проектом стратегії розвитку освіти України, промова пана міністра була зрозумілою, вивіреною та чітко структурованою – за ланками освіти та пріоритетами.
Чого не скажеш про виступи пересічних делегатів: завідувачка дитсадочка рапортувала про досягнення у сфері виховання немовлят, директор ліцею – про налагоджену роботу свого навчального закладу, ПТУ – про своє й так далі. Якщо першим питанням порядку денного з’їзду проголосили обговорення проекту стратегії, то, гадалось, і виступи мали би були не самозвітами, а обговоренням освітянської стратегії та її окремих напрямів.
"Пані та панове, Прем’єр-міністр України Микола Янович Азаров", ‑ пролунало в залі, і прем’єру надали слово. Пан прем’єр не став читати заздалегідь підготовлений текст промови, а вирішив поспілкуватись, як зараз кажуть, на живо, що викликало в залі оплески задоволення. Миколі Яновичу ще не раз удавалося збирати такі оплески, правда, це не завжди були оплески задоволення. Незрозумілість повисла в залі після слів, що заробітну плату вчителям піднімали за рік п’ять разів. Може, то не зарплату підвищували, а рівень оплати всіх працюючих за тарифною сіткою? А якщо й підвищили, то наскільки? Щоб учителю пристойно прожити чи якось надолужити інфляційні втрати?
А тим часом у залі з’їзду продовжували пробиватись паростки демократичних засад чи, принаймні, наливатись перші її бруньки.
Микола Янович вирішив провести бліц-опитування стосовно думки делегатів із приводу оцінки діяльності міністра. Він попросив оплесками висловити довіру або недовіру пану Табачнику. Зал достойно зустрів такий несподіваний демократичний виклик і... так-так, оплески на користь міністра за кількістю децибелів були гучнішими. Делегат за трибуною вступив у діалог із прем’єром, і вони про щось домовились…
А щоби слово надали колишньому міністру освіти пану Ніколаєнку, то це вже зовсім безпрецедентний випадок. Принаймні не пригадую, щоб колишнього високопосадовця, який пішов не те що в опозицію, а просто "пішов", допустили до широкого загалу освітянських мас. Пана Ніколаєнка вітали оплесками й до виступу, а ще більше – після нього. Він не став піддавати критиці ані діяльність міністерства, ані проекти його документів до з’їзду, а презентував свою альтернативну стратегію розвитку освіти України, провідною думкою якої була така: віддати вчителям усе й відразу.
Звісно, що така постановка питання прийшлась до вподоби делегатам, на відміну від головного рефрену прем’єра та міністра – треба більше працювати, щоб грошей побільше мати!
Враження п’яте – кулуарне
Спостерігати за делегатами під час перерви – істинне задоволення. Примічаєш, хто з делегатів найбільш затребуваний у журналістів з мікрофонами та теле- й фотокамерами, і робиш спробу збагнути, чому саме він. Приємно дивитись, як дружньо вітаються колеги та розмовляють про свої поточні справи чи діляться враженнями від виступів виксокопосадовців. До речі, багато хто з делегатів їхав на з’їзд, щоб почути думки уряду про діяльність міністерства чи послухати про оцінку стану освіти в Україні.
Приємно зустріти і своїх знайомих, почути не парадні думки про школу, а про її реальні проблеми. "Головна проблема в освіті сьогодні навіть не в поганому фінансуванні, а у відсутності якісних підручників", ‑ каже одна знайома, думка якої мені цікава, та додає: і навіщо для кожного предмета по 7‑9 підручників, коли вони всі як один погані, а держава каже, що грошей немає? Може, зробити один – якісний, і щоби приходили вони учням не у грудні. Ось цього року ми замовили більш-менш пристойні підручники, а отримали не ті, що очікували. Батьки самі зібрали гроші та купили своїм дітям ті підручники, які хотіли, і що? Начальство настукало мені, як директору, по голові!
Інша співрозмовниця згодна й каже: "А міністерство у стратегії закладає комп’ютерні підручники, то й будемо мати все той же поганий підручник, тільки комп’ютерний". Ось би такі думки лунали на з’їзді із трибуни, може, і міністерські стратегічні напрями були би спрямовані на вчителя й учня, а не на наступні красиві звіти про їх дострокове виконання.
Враження шосте ‑ опозиційне
Напередодні освітянського з’їзду відвідав "опозиційний" "круглий стіл", що організували деякі освітянські громадські організації. Загальна тональність розмови на ньому передбачувана: усе погано, усе пропало. Усе, що робимо чи робили ми, – схвально, а діяльність міністерства освіти, тільки з додаванням частки "не", – недемократична, некомпетентна, не на користь освіті та суспільству. А на підтвердження своїх висновків додали й цифри, що вбивають із кулеметною силою. 90 % учителів "не знають", "не брали участі", "не очікують"... Правда, додали, що дані опитування не репрезентативні... Звісно, що так, бо взяли для опитування по сім учителів із Черкаської області, що має чотири сотні шкіл, і з Донецької, де шкіл тисяча двісті.
Тому такі сумнівні твердження і проігноровано в міністерстві, а для підсилення міністерського бачення підготовки освітянського з’їзду та його документів кидають дані про сотні проведених своїх "круглих столів", на яких відбулось обговорення. Та ще й залякали авторитетом ЄС, стверджуючи, що проект стратегії знайшов схвалення європейських фахівців.
У кожного свої веселощі... А я так собі думаю: якщо в нас "одна калина за вікном", то, може, варто посадити й "одну родину за столом" і врешті-решт про щось розумне домовитись!?
Враження сьоме – програма "Сто відсотків"
З’їзд, про необхідність якого казали всі від президента до… Ні, не до вчителя, бо йому з’їзди ані до чого – йому завтра працювати так само, у тій же школі з надією, що інформаційні та наочні засоби навчання перестануть бути "ненаглядними". Що не треба буде хапати години навчального навантаження на півтори ставки, бігати з однієї школи в іншу та дякувати Богові, якщо є така нагода.
Освітянський з’їзд відбувся зі стовідсотковим схваленням його рішень. Пан міністр сказав, що таке одностайне прийняття документів з’їзду дня нього самого було повною несподіванкою. А я вважаю, що пан міністр у такий спосіб сам себе похвалив – не можуть бути несподіванкою такі підсумки роботи з’їзду, бо міністр як чиновник, який не перший рік у апараті держуправління, занадто обізнаний у багатоходових стратегіях і мистецтві управління масами, тому й підготовка та проведення освітянського з’їзду були майже безпомилковими та філігранно прораховані.
Ось так збірна команда міністерства освіти знову перемогла освітянську збірну з рахунком 1:0.
Автор: Олег Іванов, головний редактор журналу "Відкритий урок".
