Доступність посилання

ТОП новини

А лікар хто?


Віталій Москаленко
Віталій Москаленко

Наскільки високим є професіоналізм українських медиків? Як готують лікарів в Україні? На цьому було зосереджено увагу в розмові з Віталієм Москаленком, ректором Національного медичного університету імені Богомольця, і Ганною Горбань, лікарем-педіатром Клініки дитячого здоров'я, екс-головний педіатр України

(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)

– «А лікар хто?» Тема ця завжди гаряча. Успіх серіалу «Доктор Хаус» в Україні безперечний. Та й в усьому світі.

І справа, мені здається, не лише у блискучій грі Х’ю Лорі, а швидше у тому, що саме таким і такими хочуть бачити люди лікарів, такою хочуть бачити рівень медицини, такою медицину.

Давайте скажемо правду: в Україні таких лікарів було багато. Це і Заболотний, і Богомолець, і Пирогов, і Стражеско, і Амосов. Усіх не перерахувати.

І зараз такі лікарі є. Чим, наприклад, Ілля Ємець не «Х’ю Лорі»? Ну, не за характером, а за рівнем професіоналізму. Але те, що рівень медицини не є таким, і те, що дуже мало таких лікарів, то це загальна, велика проблема нашого суспільства.

Пане ректоре, чи дозволяє діюча система медичної освіти виховати фахівців такого рівня?

Віталій Москаленко:
Так, дозволяє. Я можу стверджувати, що це так, тому що попри всі негаразди, економічні кризи, нереформовану систему охорони здоров’я, яка сьогодні є в Україні, принаймні в нашому університеті, є такі можливості для виховання таких лікарів.

Чому вони такі є? Тому що викладацький склад, рівень професіоналізму професорів нашого вузу, плюс ті зміни, які відбулися в університеті, принаймні нашому, за останні 5 років, коли ми маємо більше, ніж 35 міжнародних угод, де в нас з’являються студенти-іноземці н стажування по 25-30 на рік, де наші студенти можуть спокійно подорожувати по різних країнах (зараз навчаються у Швеції, Німеччині, Франції, Польщі, Греції, в інших країнах), стажуються, їздять на конференції, зараз діти абсолютно мотивовані, знають по одній-дві мови, плюс комп’ютеризація, плюс ми зробили прорив у бібліотечній справі – 200 тисяч примірників підручників, 187 нових програм, впровадження кредитно-модульної системи, яка абсолютно дає можливість демократизації і мобільності студентства і викладачів, якщо людина прагне і хоче, то даємо цю можливість мати високий рівень.

– Пані Горбань, я, наприклад, розмовляла з багатьма лікарями і з деким із викладачів Національного медичного університету. Вони кажуть про те, що насправді дуже мало дітей, які хочуть вчитися і стати лікарями найвищого рівня.

Чи поділяєте Ви цю думку? Якщо так, то в чому причина?

Ганна Горбань
Ганна Горбань:
Я деякий час викладала в медичному університеті, який на той час, на жаль, не очолював Віталій Федорович. Я знаю, що одна група студентів дійсно складалася приблизно з 15 студентів. Якщо є 2-3 дитини, які дійсно хочуть вчитися і дійсно піднімають високий рівень, тобто в них є і стимул до знань, і бажання внутрішнє, то це було чудесно.

Мені в моєму житті пощастило. Наша педіатрична група, яка складалася всього з 10 учнів, закінчила медичний університет у складі 8 учнів з червоним дипломом. Я в складі цих учнів.

Тобто, така група була унікальною. Ми вчилися, ми мали мотивацію, і ми об’єдналися у групу відмінників. Нам було дуже складно вчитися, тому що коли ти приходиш складати іспит до вчителя, то навіть моральна сторона, що з 10 дітей 8 отримують відмінні оцінки, то це була дійсно «війна за знання». Так ми вчилися.

З цих 10 студентів, які вже 20 років не навчаються в інституті, тільки троє дійсно працюють за педіатричним фахом. Всі інші пішли в бізнес і займаються іншими речами. На жаль, держава втратила дуже сильні кадри, дійсно сильні кадри, тому що не було мотивації.

– Те ж саме, мабуть, відбувається і зараз.

Ганна Горбань:
Залишаються тільки ті люди, які віддані цьому фаху, або люди, які не знайшли себе ніде, які є такими «середнячками», які ходять на роботу, мають свою копієчку.
Я не можу сказати, що відбувається сьогодні. Але якщо дитина приходить в те, що вона любить, в медицину, і вона окунається у ту дійсність, яка відбувається в державі, вона починає шукати далі гроші. І, на жаль, ці гроші не завжди знаходяться в медицині, тому що вона народжує дітей, вона хоче мати квартиру, вона хоче своїх дітей ростити гідно.

На жаль, в медицині сьогодні таких можливостей дійсно немає. Це залишаються тільки ті люди, які віддані цьому фаху, які не можуть жити без медицини, або люди, які не знайшли себе ніде, які є такими «середнячками», які ходять на роботу, мають свою копієчку.

Віталій Москаленко:
Минулого року прийшло 200 запитів на наших випускників, які закінчили вуз. При чому випускники – це 2001, 2002, 2003, 2004, навіть 2005 року. Країни: Норвегія, Швеція, Німеччина, Великобританія, Угорщина, Румунія.
Я абсолютно чесно і прозоро запрошую всіх бажаючих: і слухачів, і наших колег побувати в нашому університеті. За останніх 5 років революція у свідомості відбулася в нашого студентства.

От просто приклади. Якщо раніше 1-2 рази на рік приходили запроси на підтвердження дипломів наших випускників, які працюють за кордоном, ми раділи і казали: а де ж він там працює? Минулого року прийшло 200 запитів на наших випускників, які закінчили вуз. При чому випускники – це 2001, 2002, 2003, 2004, навіть 2005 року. Країни: Норвегія, Швеція, Німеччина, Великобританія, Угорщина, Румунія. 200!

– Це підтверджує те, що казала пані Горбань.

Віталій Москаленко:
Так. Але це підтверджує рівень підготовки наших лікарів.

– Так. Але вони поїхали працювати за кордон.

Віталій Москаленко:
У цьому році закінчило 97 наших ліцеїстів український ліцей. Це наш ліцей, який готує дітей до вступу до нашого вузу. Там є безперечно різні діти: є прості, і є діти навіть з гарних, заможних сімей.

Я був просто вражений. Діти навчалися 3 роки в ліцеї. За 3 роки з 14 до 17 років можна було змінити парадигму, змінити інтерес бізнесовий, політичний, економічний – різні, але всі 97 дітей будуть подавати документи завтра чи післязавтра в наш університет. Тобто, це є мотивація.

– Престиж професії залишається попри все.

Віталій Москаленко:
Так.

І третій показник. Я був здивований в минулому році, коли я дізнався, що в нашому вузі, який має всього-на-всього 12 тисяч студентів у порівняні з КПІ і з університетом великим, де 30 тисяч і 40 тисяч студентів, в нашому вузі 1300 студентів іноземців, у великому університеті - 800, в КПІ – 900. 1300 студенів-іноземців, які приїжджають сюди з 55 країн отримувати освіту в нашому вузі, в нашій державі, то це свідчить про рівень.

– Наразі ми маємо слухача.

Слухачка:
Чи забезпечені ваші студенти комп’ютерами та медичною літературою?


Віталій Москаленко:
Ця проблема у нас пройдена. Дійсно, 5 років назад у нас було 200 комп’ютерів і не було навіть комп’ютерних класів.

Я зараз можу доповісти. Ми маємо 22 комп’ютерних класи, навіть комп’ютерні класи у бібліотеці і в гуртожитку. 1990 комп’ютерів. Один комп’ютер на 10 студентів. Це показник найкращий в нашій державі. Це перше.

Комп’ютерної техніки дуже багато. Підручники, книжки, доступ до Інтернету на кафедрах, в бібліотеках абсолютний. В цьому році ми плануємо зробити програму, що буде доступ до книжок закордонних, перекладних, російських і інших.

– Пані Горбань, що насправді, окрім цієї бази, яку охарактеризував щойно пан ректор, потрібно задля того, щоби виховати такого фахівця, який міг би робити так діагностику і правильно, точно назначати лікування, як це робить доктор Хаус?

Ганна Горбань:
Інститут вдосконалення лікарів. В цьому інституті стоїть історичне обладнання, на якому лікарі вдосконалюють своє навчання в стоматології. Ця «система УЗ» була створена в 1949-1956 роках.
Приведу приклад. В нас є Інститут вдосконалення лікарів. В цьому інституті стоїть історичне обладнання, на якому лікарі вдосконалюють своє навчання в стоматології. Система ця називається «система УЗ». Вона була створена в 1949-1956 роках.

– Це музей просто. Треба поміняти вивіску.

Ганна Горбань:
Музей. І туди приходять фахівці з приватних установ. На якому стоїть досить дороге обладнання, до якого жодну дитину, студента не допустять. Як можна, не маючи обладнання…? Тому що досить велику частину нашого фаху займає на сьогоднішній день обладнання і апаратура, якою ми повинні користуватися…

– Ми маємо слухача.

Слухачка: Пане ректоре, хто навчається у вашому університеті? Це переважно кияни, а чи є представники й інших областей…?

Віталій Москаленко:
Коли ввели загальне державне тестування – це мотивація, демократизація, і люди перестали боятися корупції.
Колись, 10 років назад, в нашому вузі навчалася половина киян, ще одна третина - це Київська область і декілька областей. Коли ввели загальне державне тестування – це мотивація, демократизація, і люди перестали боятися корупції.

– Тобто, Ви позитивно оцінюєте тестування?

Віталій Москаленко:
Абсолютно.

Киян, на жаль, стає менше. Нам це погано, тому що треба мати гуртожитки для іногородніх. Але це конкурсна ситуація – до нас приїжджають найкращі. У нас немає ні жодної області, ні жодного міста, де не було б представництва з інших регіонів. Приблизно киян зараз навчається 2,5 тисячі, всі інші не кияни, всі інші області…

(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
  • Зображення 16x9

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

XS
SM
MD
LG