Вадим Руднєв
У 1970-і рр.. Ю. М. Лотман у своїй структурній культурології висловив ідею, що культура в принципі є система норм і заборон, обмежень і дозволів.
Що таке норма в культурі ХХ ст.? І чи є взагалі, чи може бути будь-яка норма в такій "ненормальною" культурі, як наша?
М. складається з трьох понять - має, заборонено і дозволено (див. також модальності). Плюс, мінус і нуль.
Найбільш обов'язковими в культурі є соціальні Н.
Повинно: дотримуватися правил вуличного руху, платити податки, утримувати свою сім'ю, при пожежі дзвонити 01, дотримуватися у квартирі тишу після 23 години.
Заборонено: переходити вулицю на червоне світло, вбивати, красти, гвалтувати, поширювати наркотики, лаятися непристойними словами на вулиці, палити і смітити в громадському транспорті.
Соціальні Н. контролюються жорстко: за їх порушення штрафують, саджають у в'язницю, а іноді і розстрілюють
Все, що не заборонено, - дозволено. Тут людина може вибирати - чи переходити йому взагалі цю вулицю або залишатися на тій стороні, що він був; ходити до церкви або бути атеїстом, худнути або повніти; робити кар'єру або животіти і так далі.
Але те, що входить в область дозволеного в соціальній нормативної сфері, може бути не заохочує або непоощряемим в етичній сфері Н., яка набагато гнучкіша і регулюється моральними законами. Замість поняття "заборонено" тут іспольауется поняття "слід" або "не слід". Так, не слід змінювати дружині, але за це не посадять у в'язницю. Слід поступатися жінкам похилого віку місце в тролейбусі, але якщо не поступишся, - не оштрафують.
Моральні нормативні установки людина формує в собі сам, або йому формують їх його вихователі, батьки. Але в будь-якому випадку вони носять набагато більш індивідуальний характер, ніж соціальні установки. Людина сама вирішує, можна йому чи ні зраджувати дружині, поступатися чи місце бабусі в тролейбусі, можна чи не можна брехати, а якщо цей останній питання важко вирішити загалом і в цілому, то його можна вирішити в кожному випадку індивідуально. У більшості кожен - нормальний в моральному сенсі - людина скаже, що брехати не можна, але в деяких випадках можна, а, може бути, навіть іноді слід збрехати. Існує навіть таке поняття - "брехня для порятунку".
Як правило, до проблеми брехні - пробного каменю моральних Н. - люди ставляться тим чи іншим чином залежно від їх характеру (див. характерології). Істерики не можуть не брехати. Сангвінік може збрехати для власного або чужого спокою. Психастенік може збрехати, але потім буде цілий рік мучитися. Як правило, правдиві прямолінійні епілептоіди, з одного боку, і складні поглиблені шизоїди - з іншого. Перші від прямолінійності, другі від складної заглибленості. Остання позиція досить небезпечна. Так, один із самих великих шизоїдів-аутистів (див. також аутістіческое мислення) у світовій культурі, Іммануїл Кант, вважав, що брехати не можна ні в якому випадку. Навіть якщо в тебе в домі ховається від поліції твій друг, а за ним прийшли, якщо ти скажеш що його в тебе немає, ти, може бути, врятуєш одного, але все одно збільшиш кількість брехні в світі. Приблизно таким же був і великий філософ ХХ ст. Людвіг Вітгенштейн. Такі люди дуже незручні в суспільстві - вони деформують Н. брехні і невранья.
У будь-якій нормативній сфері актуальними є два питання. Перший полягає в наступному: заборонено чи те, що не дозволено? Відповідь залежить від того суспільства, в якому задається це питання. "Якщо щось ехспліцітно не дозволено, це не означає, що воно заборонено" - це, відповідь у демократичному дусі. "Якщо щось не дозволено, то воно тим самим заборонено" - відповідь у тоталітарному дусі.
Друге питання: чи можна одночасно робити заборонене і належне?
Ось що пише з цього приводу один з найвідоміших сучасних філософів, творець логіки Н., Георг Хенрік фон Врігт: "Ні" в логіці ", ні" в реальному житті "немає нічого, що перешкоджало б одному і тому ж одиничного дії (чи утримання від дії) бути і обов'язковим і забороненим. Якщо Їфтах приніс у жертву свою дочку (Їфтах - старозавітний воєначальник, що дав клятву Богові, що в разі перемоги над ворогом принесе Йому в жертву першого, хто зустріне його на порозі свого будинку; першою його зустріла дочка. - В. Р.), то його дія мала бути обов'язковим тому, що воно було виконанням клятви Господеві, і забороненим тому, що воно було вбивством ".
Природно, що системи М. змінюються в історичному розвитку. Так, до указу про вольності дворянства Катерини Великої кожен дворянин в Російській імперії зобов'язаний був служити, тому що він був за визначенням "служилий" людина. Катерина звільнила дворян від обов'язку служити і тим самим перевела цю Н. з розряду соціальних в розряд етичних. Дворянин міг не служити, але це в суспільстві не заохочувалося ("А головне, піди-тко послужи", - говорить засланні в "Лихо з розуму" Чацькому у відповідь на прелімінарна сватання до дочки).
У нашому розпаду державі, Радянському Союзі, було обов'язковою Н. працювати. На цьому був побудований суд над Йосипом Бродським - його судили за дармоїдство. Він порушував соціальну Н. тоталітарної держави.
Звичайно, Н. обумовлена різними контекстами - історичним, професійним, конфесійними, етнічними, віковими, побутовим. "Голий чоловік в лазні не дорівнює голому людині в громадських зборах", - писав колись Ю. М. Лотман.
Поряд із соціальними та етичними Н. існують Н. мовні та естетичні. Вони теж змінюються, але по-різному, з різною швидкістю в залежності від епохи, їх породила і їх скасовується. Так, після Жовтневої революції була відмінена стара орфографія. По суті, це було розумне захід: з алфавіту прибрали букву "'" на кінці слова, так званий "єр", так як він вже нічому не відповідав, і букву "ять", так як вона по вимовних нормам збігалася зі звичайним "е "(колись це були різні звуки, проізвосівшіеся по-різному і мали різне походження). Однак така різка зміна орфографічної Н. мала явний політичний сенс. І інтелігентам "з колишніх" нова орфографія здавалася дикою, як всі затії більшовиків.
Існують московська і ленінградська вимовні Н. Так, москвич вимовляє слово "дощ" або "дощ", а ленінградець - як "дошть". Але поступово ці дві Н. конвергируют, причому у бік ленінградської, менш архаїчної М. Тепер навіть диктори московського радіо - оплоту мовної Н. - рідко говорять "Московський". Ймовірно, тільки в Малому театрі ще не перестали так говорити.
Найжорсткіші естетичні Н. у культурі були за часів класицизму, найбільш нормативного з усіх типів культури Нового часу: знамениті "три штилю", правило трьох єдностей в драмі - дія мала проходити в одному місці (єдність місця), протягом не більше однієї діб (єдність часу) і бути зосереджена навколо однієї інтриги (єдність дії) (до речі, "Лихо з розуму", яке цензура довго не пропускала до друку і на сцену з політичних міркувань, дотримувалося всі три єдності - Грибоєдов був людиною досить консервативним у тому , що стосувалося поетики).
Ломка всіх Н. спостерігалася на початку ХХ ст. У літературі реалізм - установка на середню Н. літературної мови - змінився модернізмом з його установкою на деформацію семантичних Н. і авангардним мистецтвом з його установкою на деформацію художньої прагматики. У поезії на зміну 4-стопному ямбу прийшов дольник і верлібр. У музиці віденська гармонія, яка здавалася такою ж вічною, як і реалізм, змінилася на атональну додекафоіію. Класична фізика зазнала впливу нових парадигм - теорії відносності і квантової механіки. Стара психологія стогнала від жаху, який наводив на неї психоаналіз. З'явилося і закріпилося зовсім нове мистецтво - кіно.
Але півтора-два десятиліття по тому до всіх нововведень звикли, все знову "увійшло в Н.";
Історія мистецтва - це постійний заколот проти М. (Ян Мукаржовский), і кожне видатний твір мистецтва завжди її ламає.
У сучасній культурі, проте, панує плюралізм Н., який ми, користуючись, "високим штилем", називаємо - постмодернізм.
Список літератури
Кант І. Трактати та листи. - М., 1980.
Лотман Ю.М. Ізбр. статті. У 3 тт. - Таллінн, 1992.
Врігт Г.Х. фон. Норми, істина і логіка / / Врігт Г. Х. фон.
Логіко-філософські дослідження. - М., 1986.
Мукаржовский Я. Естетична функція, норма і цінність
як соціальні факти / / Учений. зап. Тартуського ун-ту. - Тар
ту, 1975. - Вип. 365.