Шляхи та умови реінтеграції: публічне обговорення в Харкові в рамках громадського марафону #Навіщо_Нам_Бути_Разом?

30 червня в прес-центрі інформаційної агенції «StatusQuo» в рамках громадського марафону #Навіщо_Нам_Бути_Разом? відбулося публічне обговорення на тему: «Шляхи та умови реінтеграції: виклики та можливості». У дискусії за модеруванням журналіста, голови правління «Громадського радіо» Андрія Куликова взяли участь представники місцевих спільнот Харківщини – волонтери, АТОвці, переселенці, громадські активісти. Захід було проведено за підтримки Посольства Швейцарії в Україні, участі Українського незалежного центру політичних досліджень та Єдиного Координаційного Центру «Донбас». Партнером марафону у Харкові виступив Аналітичний центр «Обсерваторія демократії».

Звичайно, існує багато концепцій щодо можливих шляхів та умов реінтеграції непідконтрольних територій сходу України, зазначив Андрій Куликов у вступному слові. Але ця дискусія пов’язана не лише з теорією, а й безпосередньо з дійсністю. Тож, окреслюючи загальну проблематику обговорення, модератор наголосив, що захід присвячений не лише системним підходам до деокупації, але й обміну досвідом, історіями та баченням майбутнього між різними спільнотами країни.

Сутність реінтеграції й законодавча амбівалентність

Юлія Тищенко, експерт Українського незалежного центру політичних досліджень, у своєму виступі, передусім, звернула увагу на визначення поняття реінтеграції. За її словами, цей дуже розповсюджений сьогодні термін більшість вживає, не замислюючись щодо його справжнього змісту. Вочевидь, додала експерт, у соціальному плані – це синонім до процесу приєднання. Проте в першу чергу, в юридичній термінології, «реінтеграція стосується питання набуття громадянства з відповідними правами і можливостями, повторного набуття людиною всього комплексу прав і взаємовідносин з державою».

На думку Юлії Тищенко, визначну роль для закладення фундаменту подальшої деокупації тимчасово окупованих територій Сходу відіграють навіть не діалоги на політичному рівні, а звичайні міжособистісні контакти представників різних спільнот, наприклад, в рамках гуманітарних проектів.

Що стосується законодавчого виміру вирішення проблеми, експерт відзначила амбівалентність в якості провідного недоліку запропонованих проектів закону про повернення суверенітету тимчасово окупованих територій. Подібна суперечливість проявляється в тому, що, «з однієї сторони, декларується принцип – окупант несе відповідальність за все, що відбувається на його території (згідно з Женевськими конвенціями). З іншої сторони, стверджується, що Україна має здійснювати соціальний захист (виплачувати пенсії тощо)». Досі на державному рівні, за словами Юлії Тищенко, немає розуміння того, як виходити з цієї патової ситуації.

Реінтеграція як повернення до нормального життя

Фактично війна відбувається не лише на сході України, зауважив Олег Саакян, громадський активіст Єдиного Координаційного Центру «Донбас». Зважаючи на зростання рівня терористичної загрози, на думку експерта, можна стверджувати, що війна йде в глобалізованому світі в цілому. «Війна спотворює реальність, водночас спрощуючи її. Війна викликає спокусу простих відповідей на складні питання». І в таких умовах, наголосив Олег Саакян, важливо критично сприймати поняття і меседжі, які пропонуються з метою політичної маніпуляції або пропаганди.

З точки зору Олега Саакяна, реінтеграція в першу чергу означає повернення до нормального життя. «Забезпечувати нормальні життєві умови або виконувати інтеграційну функцію, тобто здійснювати підтримку доцентрових сил – це основне завдання держави» – додав він. Таким чином, інтеграція пов’язана, «по-перше, зі спроможністю держави виконувати свої функції, по-друге, з можливістю громадянина реалізувати власні права. Коли ці умови не дотримуються, починаються дезінтеграційні процеси: що, власне, й сталося на початку збройного конфлікту на Донбасі» – зауважив він.

Проте, додав громадський активіст, дезінтеграція спостерігається не лише на прикладі тимчасово окупованих територій на Сході. «У певному сенсі кризовими територіями є Бессарабія, Закарпаття, умовно «бурштиновий басейн» і всі прикордонні території». Ситуація в контексті децентралізації, а саме необхідність ОТГ вибудовувати власну дієспроможність, на думку експерта, – також приклад реінтеграції, коли є потреба «зрощувати» те, що ніколи не існувало разом.

Безпечна реінтеграція – ефективний інструмент і політичний компроміс

Із тим, що проблема реінтеграції – базовий компонент державної політики, що спрямований на забезпечення соціальної згуртованості, погодився і Володимир Лупацій, виконавчий директор Центру соціальних досліджень «Софія». Проте, наголосив експерт, не варто плутати реінтеграцію з урегулюванням чи припиненням конфлікту.

Реінтеграція, зокрема, як артикуляція  політики національної єдності, передусім, повинна бути здійснена на території, яку контролює Українська держава, додав він. Оскільки, зазначив Володимир Лупацій, якщо Україна не здатна напрацювати ефективні механізми внутрішньої консолідації, будь-який «експорт» реінтеграційних інструментів на донбаський «ґрунт» виявиться неефективним.

Окрім цього, Володимир Лупацій запропонував концепт «безпечної реінтеграції», що може «влаштувати» в якості політичного рішення як «партії миру», так і «партії війни». До речі, подібний бінарний поділ серед політичних партій експерт вважає не просто стереотипом, але й програшем України в інформаційній війні. «Безпечна реінтеграція – це вибір форм, методів і темпів реінтеграції з урахуванням ризиків виникнення конфлікту між регіонами, громадянського конфлікту, втрати суверенітету в частині визначення конституційного устрою».

Чи можуть партії «війни» і «миру» працювати разом?

Якщо є концепція безпечної інтеграції, то що можна назвати небезпечною інтеграцією? Це питання після доповідей експертів поставив Андрій Куликов Володимиру Лупацію. Виконавчий директор Центру соціальних досліджень «Софія» відповів, що ключова ідея подібної реінтеграції – дотримання принципу «не нашкодь», це не «реінтеграція за будь-якої ціни». У протилежному випадку, додав Володимир Лупацій, спроби вирішення ситуації на Сході можуть призвести до «здетонування» інших проблем, які накопились всередині українського суспільства.

Наступне питання стосувалось того, чи можуть партії війни і миру працювали разом? Якщо так, що для цього варто зробити? Відповідаючи, Юлія Тищенко зауважила, що подібні «маркери» просто експлуатуються в електоральному плані, для мобілізації виборців. Більше того, парадокс полягає у тому, додала експерт, що тема миру в публічному дискурсі монополізована тими, хто сприяв приходу війни. На жаль, на її думку, альтернативи – «золотої середини» – поки не існує.

Олег Саакян також відповів, що безпечна реінтеграція може розглядатись у двох розрізах. По-перше, як безпеку для держави, коли ми маємо розуміти всі можливі ризики для державного рівня. З іншою сторони, підкреслив він, це вимір безпеки громадянина. Належне розуміння цієї взаємодії, на думку Олега Саакяна, і становить той третій політичний шлях відносно існуючих двох бінарних політичних таборів.

Від українських і російських до «продонбаських» настроїв

У ході дискусії відбулося включення за допомогою Skype учасників марафону з Вінниці та Івано-Франківську. Були поставлені питання про настрої людей на непідконтрольних територіях та тенденції щодо їх змін.

Валентин Кокорський, доцент кафедри політології Донецького національного університету, що наразі знаходиться у Вінниці, зазначив, що точних показників настроїв і думок населення на Донбасі немає. Для соціологічних досліджень ці райони майже недоступні. Крім того, на його думку, люди перебувають у стані страху. Тому єдиним джерелом інформації, констатував Валентин Кокорський, залишається особисте спілкування із тими, хто там залишився.

На основі цього Валентин Кокорський висловив думку про те, що настрої мешканців – не українські і не російські, а «продонбаські». Тобто, за його словами, люди орієнтуються на якусь власну ідентичність. На рамкове питання дискусії «навіщо нам бути разом?» експерт відповів наступним чином: «Україну і українців я сприймаю у широкому контексті. Попри усі негаразди, ми всі українці. Це наша земля, наша громадянська позиція. Треба бути разом, бо разом ми бути можемо».

Проблема антиукраїнської освіти і виховання

Ірина Магрицька, голова Луганської філії Асоціації дослідників Голодоморів в Україні, яка три роки тому переїхала з Луганську до Івано-Франківська, також приєдналась до дискусії за допомогою Skype. Вона зазначила, що реінтеграція, на її думку, не дуже коректний термін. Мова повинна йти про «деокупацію та встановлення українських законів».

Також нею була запропонована для обговорення важлива проблема – питання освіти. На багатьох прикладах Ірина Магрицька проілюструвала агресивну стратегію насаджування антиукраїнських настроїв у школах на Сході. Вона навела приклади спалювання українських підручників, стрільби по мішенях із зображенням вишиванки, інші «виховні заходи» за ініціативою директорів шкіл та вчителів. Нею був відмічений і той факт, що на підконтрольній Україні території Донецької та Луганської областей досі не збільшилася кількість українських шкіл. Наостанок Ірина Магрицька висловила сподівання, що на Луганщині у недалекому майбутньому побачить такий самий рівень патріотизму, який є на Івано-Франківщині, де зараз мешкає сама активістка.

Погранична ідентичність і класична колонізація

Наступний блок публічної дискусії був присвячений питанням і коментарям учасників. Так, Олена Копіна з Лабораторії мирних рішень зауважила, що великий рівень недовіри серед переселенців і тенденції до його збільшення пов’язані із життям у різних інформаційних просторах. Тому, на її думку, актуальною є проблема поширення українського мовлення на непідконтрольні території. З цього приводу було висловлено і побажання щодо підвищення його якості.

За словами Олени Копіної, більшість переселенців наразі живуть в умовах «пограничної ідентичності», не уявляючи, ким вони стали. У зв’язку з цим було піднято питання про те, якою повинна бути політика розбудови миру і як у рамках її реалізації працювати з різними групами переселенців.

Відповідаючи на питання учасників, Олег Саакян акцентував увагу на наявності класичної моделі колонізації, внаслідок чого на непідконтрольних територіях сформувалась своєрідна соціальна структура. Найширший нижній пласт цієї піраміди, зауважив експерт. представляють «безправні». Це, за його словами, заручники, для яких важливі потреби найнижчого порядку: вони намагаються «вижити». Важливо, наголосив Олег Саакян, що саме та політична сила, яка зможе задовольнити ці потреби, отримає безапеляційну підтримку таких людей.

Серед «колаборантів», які допомагають окупаційній владі, Олег Саакян виділив «ідейних» та «вимушених». Тут, на його думку, потрібний диференційований підхід. Звичайно, додав він, покарання слід застосовувати до «ідейних колаборантів». Спікер також  акцентував увагу на обов’язковості і невідворотності покарання, оскільки непокаране зло повторюється.

Переселенці як суб’єкт і важливий ресурс

Кількома учасниками обговорення – Ольгою Борисовою, професором Луганського національного аграрного університету, і Юрієм Корсуновим, учасником бойових дій на Донбасі, представником громадської організації «Спілка ветеранів АТО» була порушена проблема суб’єктності внутрішньо переміщених осіб та їхніх організацій.

Вони зазначили, що існують проблеми у налагодженні комунікації із Міністерством з окупованих територій, регіональними та місцевими органами влади, місцевими громадами. Складнощі виникають й під час взаємодії з міжнародними організаціями, зауважив Юрій Корсунов. Також були висловлені пропозиції щодо об’єднання зусиль різних спільнот Харківщини для реалізації конкретних проектів, зокрема, побудови житла.

В цілому, учасники обговорення дійшли висновку, що внутрішньо переміщені особи – це великий ресурс, який сьогодні не реалізований. На думку учасників, переселенці мають більш активно заявляти про свою суб’єктність і змушувати визнавати себе такими. Один із шляхів, що був запропонований, – відтворення обласних рад на контрольованих територіях Донеччини та Луганщини замість існуючих зараз цивільних адміністрацій. Хоча б, для початку, як зауважили учасники дискусії, на громадських засадах.

Кандидат соціологічних наук, представник «Українського центру соціального інжинірингу» Олександр Хижняк в обговоренні питання реінтеграції акцентував увагу на локальному контексті, презентував локальні особливості, й розглянув переселенців як один з найважливіших ресурсів реінтеграції. «Якщо ми кажемо про Харківський регіон, – зауважив експерт, – і ми проводимо дослідження з 2015 року, 2/3 людей, які отримали офіційний статус переселенця у місті Харкові, хочуть повернутися. Що може їх спонукати повернутися? Три ключові фактори. Це фактори, які є ризиками, навіть. Мир, квартира або місце проживання, та робота. Питання про повернення України, навіть, не стоїть у першій п’ятірці факторів, які будуть стимулювати цих людей повернутися. Для нас це – великий ризик. Хто забезпечить ключові фактори, по-перше, повсякденного життя цих людей, той фактично «завойовує» порядок денний для цих людей».

Виходячи з цього, підсумував експерт, ми повинні дивитися вперед, надати переселенцям бачення того, що буде в майбутньому. Відповідно, відповідь на питання «навіщо нам бути разом?» – наступна: «Тому що разом ми – конкурентоздатні, успішні, у нас є перспектива».

Громадянська війна, сепаратизм, зовнішня агресія чи іредентизм?

Важливий пласт проблем був піднятий журналістом Дмитром Овсянкіним. Він зазначив, що без визнання і адекватної оцінки громадянської складової конфлікту він не має шансів на вирішення. У зв’язку з цим розгорнулася дискусія про сутність і назву цієї складової – «громадянська війна», «сепаратизм» чи «зовнішня агресія».

Володимир Лупацій запропонував трактовку збройного протистояння на Донбасі в термінах концепції іредентизму. Класична схема іредентизму, зауважив експерт, – опора на співвітчизників за умови одночасної зовнішньої агресії, що відповідає логіці україно-російського конфлікту.

Учасники обговорення дійшли згоди, що, як і в будь-якій війні, внутрішня складова присутня, хоча у нашому випадку вона інспірована ззовні. Отже, зазначили вони, необхідно шукати шляхи забезпечення громадянського миру. Але, при цьому, на думку учасників, потрібні запобіжники, які б унеможливили продовження антиукраїнської і антидержавної діяльності.

У ході обговорення проектів закону про повернення суверенітету України над тимчасово окупованими територіями була відмічена термінологічна непослідовність, яка не дає можливості визначати дієві шляхи і механізми. Зокрема, акцентувалась увага на намірах запровадити новий правовий режим без конкретизації його назви і параметрів.

Володимир Лупацій відмітив, що досі не заявлена позиція України стосовно того, який буде статус непідконтрольних територій. Проте, всі учасники обговорення погодилися, що цей статус не повинен бути продуктом політичного самовизначення.

«Законодавчий спам» замість ефективних законів

Олег Саакян зазначив, що велика частина законопроектів, які пропонуються для регулювання ситуації на Донбасі, не відображають політику держави. Загалом, за його словами, можна стверджувати, що ця політика відсутня. Тому і запропоновані законопроекти, як зауважив експерт, – це «законодавчий спам». Тож для виправлення ситуації, резюмував Олег Саакян, необхідне залучення тих людей, які знають проблему «зсередини».

Юлія Тищенко вказала на доцільність розробки альтернативних законопроектів. До цієї роботи, на її думку, слід залучати громадських активістів і громадські організації.

Ольга Борисова визначила ще один важливий вектор – роботу із дітьми, що втратили батьків на війні по обидві сторони. Для того щоб нейтралізувати жагу до помсти, яка буде проявлятися, зауважила вона, необхідна розробка окремої системи заходів.

Підводячи підсумок, спікери відмітили значний ряд проблем і велику кількість практичних питань, які були підняті у ході обговорення. Захід, що відбувся, Юлія Тищенко влучно охарактеризувала як «підготовку інгредієнтів і вироблення рецепту для приготування складної і нетрадиційної страви» з вирішення проблеми на сході України.