Олесь Вахній

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вахній Олександр Віталійович
Псевдо Олесь Вахній
Народився 13 квітня 1971(1971-04-13) (53 роки)
Українська РСР Черкаси
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Місце проживання Київ
Діяльність журналіст, письменник, публіцист, політик, громадський діяч
Партія БУЛАВА, Націонал-консервативна партія "БУЛАВА"
Конфесія греко-католик
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вахній.

Олекса́ндр Віта́лійович Вахні́й (Оле́сь Вахні́й, *13 квітня 1971, Черкаси) — український журналіст, письменник, публіцист, скандально відомий політик та громадський діяч праворадикального спрямування. Вважається одним з очільників українських скінхедів[1].

Біографія[ред. | ред. код]

Емблема Спілки української молоді

Народився 13 квітня 1971 року в м. Черкаси в родині українських інтелігентів. Батько — викладач філософії в Черкаському філіалі Київського політехнічного інституту. За принципове викладання предмета українською мовою зазнавав утисків від КДБ та керівництва закладу. Мати — вчителька української мови та літератури.

1978—1984 рр. — навчання в Черкаській середній школі № 1. За «прояви націоналізму» батьки змушені були перевести Олеся до середньої школи № 5. 1986—1990 рр. — навчання в Черкаському державному музичному училищі ім. С. С. Гулака-Артемовського, кафедра духових і ударних інструментів.

У 1990 році вступив до СНУМ[2] — організації, з появи якої почалося відродження СУМу на теренах України. Здобув авторитет у націоналістичних колах безкомпромісним відстоюванням засад націоналістичного світогляду — як у теорії, так і на практиці. Один з авторів сумівського квартальника «Наш Клич».

Відомий своєю діяльністю по зачистці вулиць українських міст і сіл від «пам'яток» тоталітарного минулого. Зокрема, влітку 1991 року Олесь Вахній власноручно знищив гранітну табличку московському цареві Петру Романову (Петру Першому) на будинку (Поділ, м. Київ), у якому той, можливо, перебував в 1709 році. 8 лютого 1993 р. члени Київської СУМ на чолі з Олесем Вахнієм на станції Боярка здійснили частковий демонтаж пам'ятника Леніну. Ініціював «націоналістичний суботник», у часі якого він особисто й гурт СУМівців знищили цілковито пам'ятник Володимиру Леніну біля профтехучилища по вул. Щусєва та пошкодили два пам'ятники в Дарницькому районі м. Києва. У травні 1993 року зорганізував виїзд гурту молоді у м. Васильків Київської області, де також був ушкоджений пам'ятник Леніну (унаслідок ушкодження міська влада змушена була ухвалити рішення про демонтаж решток і встановлення на тому місці пам'ятника Тарасові Шевченку)[3]. Власноручно демонтував гранітні меморіальні таблички діячам комуністично-більшовицького руху (Йоні Якіру, Іванову, Довнар-Запольському, Вєтрову). 3 лютого 1995 року СУМівці на чолі з Олесем Вахнієм зруйнували пам'ятник «вождеві світового пролетаріату» в Клавдієво-Тарасовому на Київщині[4].

Активне залучення під час головування у Київській СНПУ Олеся Вахнія до лав партії київських скінхедів[6] спричинило розтиражований пресою стереотип про нього як очільника (одного з очільників, координатора) цього руху[7].

За ґратами[ред. | ред. код]

Я не соромлюся брати приклади з тих організацій, які діяли в минулому, або тих, які успішно діють сьогодні… Враховуючи те, що нинішня влада ігнорує звернення чесних громадян, ігнорує парламентські методи боротьби, ігнорує цивілізоване відстоювання власних поглядів, ми вимушені йти на застосування і т.зв. силових заходів. Тому повинні існувати середовища, готові в будь-яку хвилину стати на захист потреб українського народу…[8]

У липні 1998 року Олесь Вахній заарештований за звинуваченнями у погромі офісу КВУ[9] — організації, яку він вважає «групою молодих пристосуванців», винною в маніпулюванні громадською думкою в часі парламентських виборів 1998 р. на користь своїх фінансистів з-за меж України (США)[10]. Провів в ув'язненні чотири роки й понад дев'ять місяців. Відбував покарання у Черкаській виправній колонії № 62. Завдяки музичній освіті й непоганим організаторським здібностям отримав посаду завгоспа клубу установи[джерело?]. Керував хором ув'язнених у церкві Євангельських Християн-Баптистів.

У січні 2004 року був заарештований за звинуваченням у розбійному нападі. Під час судового розгляду з'ясувалося, що «потерпілі» є інформаторами Служби безпеки. Улітку 2005 року був звільнений судом з-під варти. Ув'язнення відбував у Лук'янівській в'язниці. Наприкінці 2008-го вже перекваліфіковану справу за фактом нібито пограбування було закрито з формулюванням «за відсутністю доказів».

У травні 2007 року був заарештований Печерським райуправлінням МВС і звинувачений в побитті працівника єгипетського посольства. Під час суду працівники МВС не надали жодних доказів причетності Олеся до даного обвинувачення, і справу було закрито з формулюванням «за відсутністю в діях складу злочину».

16 травня 2012 року гурт патріотично налаштованої молоді вдався до показового закриття зали ігрових автоматів поблизу станції метро «Святошин» (м. Київ). Наступного дня в помешканні, де Олесь мешкав, відбувся обшук, який згодом, під час судового розгляду, був визнаний незаконним й таким, що не може слугувати доказом. Дії Вахнія, котрий здійснював керівництво «акцією» під час знищення ігрових автоматів, трактували грабунком. Під час доправлення до райвідділу Вахній на ходу вистрибнув із машини й утік. Після оголошення в розшук зумів подати до МВС скаргу на ім'я тогочасного очільника МВС Віталія Захарченка, у якій виклав власне бачення події й стверджував, що дана справа є «політично мотивованою». У січні 2015 року «Ухвалою» Святошинського суду м. Києва Олександр Вахній був цілковито виправданий.

У квітні 2014 року в приміщенні Святошинського суду м. Києва був затриманий бійцями спецпідрозділу «Сокіл» й звинувачений в побитті й погрозі вбивством працівникові Святошинської прокуратури м. Києва Валентину Брянцеву. У лютому 2015 року Святошинський суд м. Києва визнав Олеся Вахнія винним в інкримінованих діях, але «Ухвалою» Апеляційного суду м. Києва в травні 2016 року вирок було скасовано й направлено на повторний розгляд до суду першої інстанції.

15 вересня 2022 року на конкурсі «Читаю Імена 2022», що відбувся у Луцьку, здобув 1-ше місце за найкращу рецензію творів Івана Корсака[11]. Нагородження відбулося в «Центрі сучасного українського мистецтва Корсаків»[12][13].

Банани проти нелегалів та наркотиків[ред. | ред. код]

У другій половині 2000-х років Олесь Вахній був активним учасником ряду масових акцій, спрямованих, зокрема, проти нелегальної міграції[14] та проведення у Києві «конопляних маршів»[15].

22 березня 2007 року під час пресконференції, присвяченої «Маршу проти расизму», кинув в'язку бананів у Сандея Аделаджу[16] після того, як охорона не дозволила йому зробити це безпосередньо. Аделаджа написав заяву до правоохоронних органів[17], і цей демарш коштував Олесю Вахнію 15 діб адмінарешту[18].

Вахній підтримує зв'язки з партіями СПАС (іноді виступає її представником) та «Братство» (зокрема, учасник установчого з'їзду «Русских за УПА»[19], Маршу на честь УПА 18 жовтня 2008 року[20], Контрсистемного клубу).

Галерея[ред. | ред. код]

Творчий доробок[ред. | ред. код]

Книга[ред. | ред. код]

У 2004 році в Лук'янівській в'язниці Олесь Вахній написав книгу «Від дзвоника до дзвоника, або Поради „закононеслухняним“» (Київ, 2006)[21].

Деякі статті[ред. | ред. код]

Газета «Персонал Плюс»[ред. | ред. код]

Інші видання[ред. | ред. код]

Відеоматеріали з youtube каналу[ред. | ред. код]

Цитати[ред. | ред. код]

Про Україну[ред. | ред. код]

Я — українець. І мені не байдуже, що відбувається в Україні. Мої предки витворили феноменальний пласт культури. Я маю обов’язок зберегти її, удосконалити й передати нащадкам. Логіка свідчить, що таким чином удосконалюється нація й уся цивілізація. Я не хочу стати часткою безликої маси, мені боляче споглядати на деградацію та духовне зубожіння. Я не зашорений ксенофоб, але небайдужість до долі рідного народу зобов’язує до адекватної реакції на зневагу…[22]

Про Росію[ред. | ред. код]

… нинішня Росія цілком інакша, аніж її попередниця часів п'янички імператора і нівелюючого людську та національну гідність комунізму. Часткова втрата підконтрольних територій і поневолених народів (країн соціалістичного табору та союзних республік) для одних виявилася шоком, а для інших — нагодою тверезо поглянути на дійсність і заперечити пущену в світ Філофеєм побрехеньку про «богообраність Росії» та «московський третій Рим».[23]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Лидер украинских скинхедов Олесь Вахний: «Я имею лучший опыт, чем у всех работников милиции вместе взятых» (російською) . Процитовано 16 жовтня 2014.
  2. ↑ Пригадай, як було усе і нехай вітер нас несе…[недоступне посилання з липня 2019]
  3. ↑ [1]
  4. ↑ Історія Спілки Української Молоді. Архів оригіналу за 1 вересня 2010. Процитовано 23 листопада 2008.
  5. ↑ Олег Тягнибок. Хіба любов до матері може бути радикальною?. Архів оригіналу за 3 червня 2009. Процитовано 23 листопада 2008.
  6. ↑ Скінгеди. ХХІ століття під знаком свастики?
  7. ↑ Закопчена Шулявка
  8. ↑ Олесь Вахній. Бліц-інтерв'ю
  9. ↑ Відверта розмова з українськими скінхедами. Архів оригіналу за 1 квітня 2011. Процитовано 23 листопада 2008.
  10. ↑ Український народе! Звернення Олександра Вахнія з-за ґрат[недоступне посилання з липня 2019]
  11. ↑ Oksent (28 червня 2022). Олесь Вахній. «Шляхом духовного зростання» - Litgazeta.com.ua (укр.). Процитовано 1 листопада 2022.
  12. ↑ 15.09.2022. Нагорода за перше місце в конкурсі відгуків "Читаю Імена" (uk-UA) , процитовано 1 листопада 2022
  13. ↑ У Луцьку вручили літературну премію імені Івана Корсака (uk-UA) , процитовано 1 листопада 2022
  14. ↑ Рынок на Шулявке
  15. ↑ «Европейские ценности» потерпели в Киеве фиаско. Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 23 листопада 2008.
  16. ↑ Пастора Черновецького Аделаджу закидали бананами (фоторепортаж)
  17. ↑ В Украине планируется «Марш против расизма»
  18. ↑ ЗА БАНАН — ЗА ҐРАТИ[недоступне посилання з липня 2019]
  19. ↑ Установчий з'їзд «Русские за УПА» відбувся!. Архів оригіналу за 3 грудня 2008. Процитовано 24 листопада 2008.
  20. ↑ Олена Білозерська. Побоїще під час Правого маршу
  21. ↑ «Від дзвоника до дзвоника…» на порталі «Українське життя в Севастополі» та на сайті [Архівовано 13 листопада 2008 у Wayback Machine.] «Братства»
  22. ↑ Олесь Вахній. Страхіття Пінчука. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 23 листопада 2008.
  23. ↑ Олесь Вахній. Московські враження[недоступне посилання]

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Олесь_Вахній&oldid=40961311