Проти фактів не ...

10 листопада 2009року в Службі безпеки України відбулися чергові Громадські історичні слухання, присвячені «білим плямам» історії України. Цього разу розглядалася тема “УПА і німці: співпраця чи протистояння”. Теза «співпраці УПА із німецькими окупантами» є центральною у кампанії проти визнання УПА воюючою стороною у Другій світовій війні, а питання стосунків Українського визвольного руху та Німеччини залишаються найбільш заполітизованими. Директор Галузевого державного архіву СБУ Володимир В’ятрович підкреслив, що на доказ співпраці УПА з німцями часто наводяться факти, які не мають стосунку до УПА. Йдеться насамперед про короткострокову співпрацю ОУН і Абверу та створення двох батальйонів “Нахтігаль” та “Роланд”. Однак слід зауважити, що дані формування були створені в 1941 р., тоді як УПА утворилася лише наприкінці 1942 р. Дивізія СС “Галичина” (1943 р.) хоч і складалася з українців, проте була структурою німецької армії і не мала нічого спільного з Українським визвольним рухом.  Заідеологізовані історики також наполягають на тому, що начебто мало місце «засудження» УПА Нюрнберзьким трибуналом. У вступному слові Володимир В’ятрович запропонував усім присутнім самостійно спростувати цей міф, погортавши представлене на слуханнях повне зібрання матеріалів Нюрнберзького процесу, у якому навіть не згадується абревіатура УПА. Історик Іван Патриляк розповів присутнім про результати неупередженого аналізу німецьких, радянських та українських документальних першоджерел. Він зазначив, що період ситуативної співпраці між ОУН і Німеччиною завершився невдовзі після проголошення Акту про проголошення незалежності 30 червня 1941р. Незгода націоналістів відкликати його призвела до масових арештів членів ОУН і їх переходу до антинімецької боротьби. У серпні-жовтні 1942 р. формуються перші великі бойові групи ОУН(Б), які стануть основою Української Повстанської Армії.  Першою атакою українських повстанців проти німецької окупаційної адміністрації став напад сотні Г. Перегіняка-“Довбешки-Коробки” на районний центр Володимирець вночі з 7 на 8 лютого 1943 р. Таким чином з’явився антинімецький фронт УПА, який існував протягом усього часу німецької окупації України.  Іван Патриляк навів у своїй доповіді десятки фактів із німецьких та радянських документів про бої між українськими повстанцями та німецькими окупантами: “Протягом липня 1943 р. УПА здійснила 295 атак на німецькі опорні пункти, 682 саботажні акції на залізниці, 119 нападів на господарські об’єкти. Наступного місяця активність націоналістів ще більш посилилася – 391 напад на німецькі гарнізони, 1034 диверсії на залізниці, 151 атака на підприємства. Влітку 1943 антинімецька боротьба перекинулася на терени Галичини. Загалом же під час боїв і сутичок з окупантами у червні–вересні 1943 р загинуло 1237 українських повстанців і понад 3 тисячі гітлерівців і їх союзників. Наслідком успішної боротьби УПА з німецькими окупантами стало встановлення контролю над суцільними територіями, в тому числі й захоплення районних центрів. “Повстанські республіки” виникали переважно у сільській місцевості – там, де поблизу були великі лісові масиви”.  З метою придушення повстанського руху німці проводили масштабні військові операції із використанням тисяч вояків. Нацисти почали інформаційну війну проти УПА, зображаючи її в своїх листівках більшовицьким утворенням. Іван Патриляк порушив і питання переговорів, які намагалися нав’язати німці повстанцям під час відступу з України. Він розділив ці переговори на дві групи: домовленості, яких досягали окремі командири УПА з окремими німецькими частинами про нейтралітет і обмін зброї на продовольство чи розвідувальну інформацію, та переговори між німецькими військовим і поліційним командуванням та керівництвом визвольного руху про досягнення нейтралітету та про співпрацю у боротьбі зі спільним ворогом – більшовизмом.  Спонтанні контакти між командирами повстанських загонів і німцями суворо заборонялися повстанським командуванням. За самочинні переговори було віддано під суд їхнього першого ініціатора П.Антонюка-“Сосенка”, якого 7 березня 1944 р. за вироком військово-польового суду УПА було розстріляно. 15 квітня 1944 р., перед сотнею вояків за вироком суду УПА був розстріляний В.Олійник-“Орел”.  З українського боку уповноваженим до переговорів на рівні керівництва був Іван Гриньох. Керівництво ОУН висувало німцям наступні умови: німецька влада припиняє боротьбу проти українського визвольного руху, звільняє із таборів усіх українців-політв’язнів, повстанці отримують свободу в приготуваннях до антирадянської боротьби. Взамін відділи УПА припиняють антінимецьку боротьбу, зупиняють атаки на німецькі комунікації, готові до взаємного обміну інформації про радянських партизан і диверсантів.  Іван Патриляк зацитував враження німецького офіцера, уповноваженого для переговорів: “Особливо обурливом фактом, на думку німецького переговірника, було те, що в Прикарпатті та Карпатах загони УПА продовжують нападати на німецькі підрозділи з метою їхнього роззброєння. Німецький офіцер робить висновок, що командування УПА й керівництво ОУН веде переговори з метою досягнення своїх цілей. У німців залишається два виходи – або знищити загони УПА, або вести з повстанським командуванням переговори, намагаючись тим самим пом’якшити конфлікт з українцями. У зв’язку із відсутністю достатніх сил для ліквідації УПА, офіцер рекомендував продовжити переговори з метою “стримати УПА від диверсій на німецьких лініях комунікацій та для отримання від повстанців розвідувальної інформації”. Переговори між сторонами врешті завершилися нічим: німецька армія відступила, а повстанці залишилися, продовжуючи боротьбу із новим окупантом.  “Стосунки українського націоналістичного руху й Німеччини зазнавали змін у залежності від геополітичної ситуації. Однак, за будь-яких умов націоналісти намагалися максимально використати обставини на користь боротьби за самостійну українську державу.  Коли інтереси України потребували співробітництва з Німеччиною – вони йшли на співпрацю, коли була необхідність поберегти сили, перебуваючи в стані нейтралітету, націоналісти займали вичікувальну позицію, але коли обставини вимагали боротьби з Райхом, УПА вела цю боротьбу жорстоко, масштабно і безкомпромісно», - наголосив Іван Патриляк.  Документи однозначно свідчать про те, що повстанський рух, організований і очолюваний бандерівською ОУН, довгий час мав антинімецький характер, а також, що нацисти з 1942 р. саме в українських націоналістах бачили найбільшу загрозу своєму пануванню в краю.  Сучасні історичні дослідження створюють підґрунтя для висновку, що УПА зробила максимум, що в такій ситуації могла зробити партизанська армія, яка не користувалася зовнішньою підтримкою. Від гітлерівців було визволено значні території, на яких не функціонувала окупаційна адміністрація, було зірвано вивезення з України сільськогосподарської і промислової продукції, сировини, визволено значну кількість людей з числа цивільного населення, призначених до вивезення до Німеччини, знищувалися засоби комунікації, представники цивільної адміністрації, значною мірою було дезорганізовано місцеву поліцію тощо.  Цілком закономірно визнати, що ОУН і УПА зайняли свою почесну сходинку в ієрархії борців за свободу України та звільнення її від гітлерівської окупації.  Прес-центр СБ України *** Інформаційні довідки Галузевого державного архіву СБУ ПРОТИСТОЯННЯ ОУН-УПА ТА НІМЦІВ В НІМЕЦЬКИХ ДОКУМЕНТАХ 25 листопада 1941 р. до всіх низових ланок поліції безпеки і СД було надіслано наказ, у якому вказувалося: “Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Райхскомісаріаті (Україна), мета якого – створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ґрунтовного допиту таємно знищені як грабіжники”. Відслідковуючи процеси створення бандерівцями відділів самооборони, нацистські спецслужби відзначали, що з кінця весни 1942 р. прихильники ОУН(Б) починають формувати власні збройні відділи: “Вже в травні вдалося встановити, що бандерівський рух серйозно займається організацією власних бандитських груп у західній частині України (...) рух Бандери переходить до того, щоб здійснювати військовий вишкіл своїх членів і збирати їх час від часу на польові навчання, які проводяться в рамках націоналістичних банд”. Масштаби антинімецької боротьби ОУН(Б) наприкінці весни – на початку літа 1942 р. були доволі солідними, що відзначено у німецьких документах. Зокрема в донесенні німецької поліції безпеки в Україні імперському керівнику СС і шефу німецької поліції в Міністерстві внутрішніх справ Райху за червень 1942 р. можна прочитати наступне: «ІІ. Генеральний округ Брест. За звітний період становище серйозно погіршилося. (…) Сьогоднішній стан характеризується двома основними рисами: А) бандерівський рух Б) діяльність партизанів та банд. Обидва рухи переслідують одну мету: підбурити широкі маси населення проти окупації. Незважаючи на те, що обидві течії мають різні кінцеві цілі, в цьому напрямку вони працюють один для одного. На думку служби безпеки (СД) бандерівці по всьому округу розкинули свою густу мережу, так що навряд чи хоча б одне село залишилося незачеплене ними. (…) Сільське населення цікавиться пропагандою бандерівського руху. Так як в генеральній окрузі практично немає промислових робітників, тому можна сказати, що серед селян бандерівська організація має під ногами міцний ґрунт. Мета бандерівського руху полягає в тому щоб побудувати автономну українську державу із власним незалежним урядом та адміністрацією. Керівництво бандерівського руху розчароване тим, що німецький уряд пригнічує це прагнення і таким чином не дотримується своїх обіцянок. (…) Велике значення має той факт, що бандерівський рух проник у ряди окружної поліції, особливо в Кам’янці-Подільському, де багато командирів рот були українцями, колишніми офіцерами ЧА, які тепер заарештовані та очікують свого вироку. Свого часу, завдяки хорошій військовій підготовці та стриманості, арештовані завоювали довіру свого керівництва. У Рокитному було арештовано три людини, серед них керівник української охоронної поліції, за їх участь в українському повстанському рухові. За різними ознаками можна припустити, що представниками бандерівського руху було здійснено декілька вибухів. (…) Доказом цьому є знайдена програма боротьби і організації для партизанів, складена бандерівським рухом. Потрібно надзвичайно серйозно поставитися до того факту, що на сьогодні існує два сильних ворожих рухи, спрямовані проти нас». З другої половини жовтня 1942 р. німецькі органи державної безпеки у своїх донесеннях з окупованих територій наголошували на тому, що в бандерівській пропаганді “все більше й більше помітною стає відмова від боротьби проти більшовизму, пропаганда майже виключно спрямована проти німецької влади, або так званих німецьких окупантів (...) бандерівський рух зайняв різку позицію проти Німеччини, прагнучи до того, щоб всіма засобами, навіть шляхом збройної боротьби добитися незалежності для України”.  29 жовтня 1942 р. до гауптквартири німецької армії надійшло повідомлення, в якому серед іншого зазначалося, що “16.10.1942 р. вперше українські націоналісти зібралися в районі Сарн у більшу банду та постійно отримують поповнення”. Взимку 1943 почалися напади відділів УПА на районні центри “У середині лютого 1943 р. – читаємо про це в німецькому докуметі, – почалося зосередження молоді в націоналістичних бандах. Частішими стали напади з метою отримання зброї та продовольства. Напади на в’язниці в Кременці та Дубно мали за мету насамперед звільнити активістів руху, які згодом організували ядро банд у цьому районі”. З кінця квітня 1943 р. нацисти почали практикувати застосування у боротьбі з УПА цілих військових з'єднань. Так, у райони Березне, Людвипіль, Мізоч, Остріг, Шумськ і Кременець було перекинуто дивізію, силами якої вдалося досягнути лише умовних успіхів, відтіснивши основні з’єднання УПА з Полісся та північної частини Волині на Південь Волині. Фактично, це лише сприяло поширенню дій УПА на район, прилеглий до Славутицького лісового масиву, а також на Поділля. Німецький звіт з цього приводу відзначав: “У квітні завдяки операціям наших підрозділів, у головному районі діяльності банд Березне – Людвипіль настало тимчасове заспокоєння, але зате в районах на південь від автомагістралі діяльність банд активізувалась. На цей час припадають чисельні напади на південну дорогу й пости жандармерії”.  Рейскомісар Е.Кох, звітуючись до Берліну, писав, що на Волині лишилося тільки два райони, вільні від "банд", а німецька адміністрація повноцінно функціонує лише на півдні Поділля. Навесні 1943 року у своєму внутрішньому листуванні гітлерівці зазначали, що вони не контролюють на Волині 75 % орних земель і втратили 52 % поставок худоби. Німецький Генеральний комісар Волині та Поділля Шьоне на початку травня 1943 р. наголошував у своєму звіті, що в районах Горохів, Любомиль, Дубно, Луцьк, Кременець, повністю "панують націоналістичні банди" і далі вів: "Те, що тут відбувається, слід розцінювати як повстання". Занепокоєний складним становищем окупаційної влади на Волині та Поліссі 5 травня 1943 року в Україну з робочим візитом прибув рейхсміністр окупованих територій Сходу А.Розенберг. На нараді у Рівному йому доповіли, що "українські націоналісти завдають більше труднощів, ніж більшовицькі банди". Комісар округу Луцьк заявив: "Майже всі державні господарства перебувають у руках банд. Залізниці підривають, по шляхах можна їздити лише з конвоєм. Наші сили не можуть взяти верх над бандами. Тому і населення більше з нами не співпрацює". Рейхскомісар Е.Кох доповів своєму шефові, що "українські націоналістичні банди мають своє суворе й уміле керівництво і подиву гідне озброєння. Треба припустити, що ці банди почали методично збирати зброю і боєприпаси одразу ж після приходу німецького вермахту... Об'єкти, на які нападають банди, – це важливі для доступу в країну і постачання фронту залізниці, шляхи і мости, державні господарства, молочарні, склади зі збіжжям і сіном, а також доступні їм промислові підприємства”. З німецьких звітів за червень 1943 р. дізнаємося, що крупна “українська банда” захопила доволі добре захищені військові продовольчі склади в Шепетівці, що міста Горохів та Остріг з усіх боків оточені “крупними групами банд”. “Напади на адміністрації, бургомістрів та церкви з метою знищити метричні книги, а також на транспорти цивільного населення, призначеного для вивезення на роботу в Райх, є свідченням централізованого керівництва бандами. Немає нікого сумніву в тому, що загальне керівництво українськими націоналістичними бандами в руках бандерівського руху ОУН”.  АНТИНІМЕЦЬКІ АКЦІЇ УПА 1943-1944 рр (на основі німецьких, радянських та українських документів) Першою атакою українських повстанців проти німецької окупаційної адміністрації став напад сотні Г. Перегіняка-”Довбешки-Коробки” на районний центр Володимирець вночі з 7 на 8 лютого 1943 р. В середині лютого 1943 р. відбулися дві атаки оунівських бойових груп на в’язниці у Кременці та Дубно з метою визволити своїх побратимів із німецьких тюрем.  Однією із найбільших операцій початку березня 1943 р. стала атака сотні УПА Сергія Качинського-”Остапа” на німецькі військові склади та фабрику в селі Оржеві в ніч з 10 на 11 березня. Черговий сплеск антинімецької активності УПА – із середини березня 1943 р., коли пішла в партизани частина української допоміжної поліції. Німецькі звіти вказували, що діяльність “українських банд” в другій половині березня охопила, крім півночі, південну частину Рівненщини, Кременеччину та південну частину Волинської області. У квітні 1943 р. німці констатували охоплення території центральної та північної частини Волинської області, а також Ізяславського, Славутського і Шепетівського районів Кам’янець-Подільської області.  27 березня 1943 р. повстанці заволоділи містечком Олика, знищивши в ньому німецьку адміністрацію. Того самого дня відділ Олексія Брися-”Остапа”, “Аркаса” атакував райцентр Горохів. Під час нападу на бік повстанців перейшла українська поліція. Було захоплено приміщення банку, пошти, в’язниці, випущено декілька українських політичних в’язнів, забрано запаси борошна із млина, друкарські машинки з адміністративних приміщень, обстріляно німецькі казарми. 28 березня 1943 року повстанці успішно відбили наступ півтори тисячі німецьких карателів на свої табори і бази у Людвипольському районі. Бої точилися в передмісті Людвиполя. В сутичці протиборчі сторони застосовували міномети і гранатомети.  Протягом березня 1943 р. найзапекліші сутички з нацистами УПА мала на Луччині, Ковельщині, Горохівщині, Рівненщині, Кременеччині, Костопільщині, Сарнинщині, Лановеччині й у Славутицьких лісах Кам'янець-Подільської області. Повстанці п’ять разів захоплювали районні центри. На Кременеччині через активність УПА гітлерівці змушені були з 6 квітня 1943 р. оголосити надзвичайний стан. За даними радянських партизанів, на початок квітня 1943 р. найбільшого розмаху антинімецькі акції українських повстанців набули на півдні Волині в районах Мізоч, Остріг, Кременець, Верба. Зокрема, під час нападу на містечко Вербу було вбито 120 німецьких солдатів, у боях за село Шимовку – 24, за Остріг – 32, в Мізочі – 11. Радянські партизани відзначали, що у квітні 1943 р. щодня з лісів Острозького, Шумського й Мізоцького районів на антигітлерівські акції виїжджало 60-70 возів із повстанцями. 2 квітня 1943 р. відділи УПА вдруге захопили і утримували дві доби містечко Горохів. 4 квітня повстанці знищили німецьку карну експедицію, яка під час пацифікації села Постійно спалила більше половини будинків.  6 квітня 1943 р. в Ковелі повстала українська поліція, сформувавши сотню УПА. Вони вбили 18 німців, звільнили із тюрем арештованих, розпустили в’язнів із табору примусової праці. 9 квітня 1943 р. українські партизани атакували містечко Боремля, де знищили місцеву німецьку адміністрацію. Того ж дня повстанцями було атаковано німецькі прикордонні залоги біля Горохова (на кордоні між Райхскомісаріатом Україна та Генеральним Губернаторством). У відповідь німецька прикордонна сторожа (Ґреншутц) застосувала задекларовані Шьоне “драконівські” заходи – 10 квітня спалила село Княже і знищила 172 цивільних мешканці.  10 квітня повстанці атакували містечко Степань. Під час нападу було спалено адміністративні приміщення, пошту, убито німецького жандарма і кількох поляків-службовців німецької адміністрації.  Вночі з 12 на 13 квітня повстанська сотня “Яреми” напала на районний центр Цумань, де знищила німецький гарнізон, убивши біля двадцяти ворожих солдатів.  17 квітня 1943 р. сотня УПА провела успішну засідку на німецьку мотоколону біля села Борщівки, в сутичці загинуло 16 ворожих солдатів. Відповідаючи на активність повстанців, німці 19 квітня спалили колонію Красний Сад, убивши при цьому близько ста цивільних осіб.  22 квітня 1943 р. відділи УПА втретє напали на райцентр Горохів, вивізши із містечка трофеї – одяг і харчові продукти. Того ж дня в зіткненні біля фільварку Галинівка загинуло 19 німецьких солдатів.  З кінця квітня 1943 р. нацисти почали практикувати застосування у боротьбі з УПА цілих військових з'єднань. У райони Березне, Людвипіль, Мізоч, Остріг, Шумськ і Кременець було перекинуто одну дивізію в складі двох угорських полків, полку німецьких есесівців і полку складеного з військовополонених казахів та узбеків. Після важких триденних боїв у лісах карателям вдалося досягнути лише умовних успіхів, відтіснивши основні з’єднання УПА з Полісся та північної частини Волині на Південь Волині. Фактично, це лише сприяло поширенню дій УПА на район прилеглий до Славутицького лісового масиву, а також на Поділля (район Ярмолинці, Проскурів, Кам'янець-Подільський) 2 травня на трасі Ковель-Брест, під час засідки, організованої сотнею Тихона Зінчука-”Кубика” неподалік села Кортеліси (рік до того спаленого гітлерівськими карателями), загинув шеф СА Віктор Люцте, який перебував на Поліссі із інспекційною поїздкою.   9 травня 1943 р. німецька жандармерія із Кременця жорстоко пацифікувала українське село Стіжки. Після акції по дорозі до районного центру на карателів напали повстанські відділи “Хрона” та “Крука”. Засідка була проведена надзвичайно успішно. Підбивши два вантажні автомобілі із солдатами, повстанці відкрили перехресний кулеметний вогонь, жертвами якого стали шістдесят німців. Того ж 9 травня 1943 р. розпочалися тритижневі бої між карателями і відділами УПА в Скарбівських лісах. 10 травня у сутичках біля села Лобечівка Берестечківського району окупанти вперше використали проти повстанських відділів артилерію і бронетехніку.  11-14 травня тривали важкі бої за лісовий масив неподалік містечка Колки, в якому містилися бази і п'ять госпіталів УПА. 13 травня інтенсивні сутички відбулися в районі Деражні, де загинули перші керівники УПА-”Північ” – Василь Івахів-”Сом", "Сонар”, шеф його штабу поручник Юліан Ковальський-”Гарпун” і ад'ютант Семен Снятецький-”Сівка”.  На Житомирщині під час рейду повстанські відділи за три тижні травня 1943 року здійснили 15 успішних боїв з німецькою поліцією і знищили поліцейську школу біля Житомира, розстрілявши 260 її захоплених зненацька слухачів. Від 1 до 13 червня 1943 р. партизани здійснювали облогу містечка Колки. Оточивши населений пункт щільним кільцем відділи УПА його цілковито заблокували. Після переговорів із німецькою залогою командування відділів УПА дозволило покинути містечко полякам і німцям, які вийшли наданим коридором 5 і 13 червня. Того самого 13 червня до населеного пункту увійшов курінь УПА “Рубашенка”, який розквартирувався в містечку перетворивши його на “столицю” т. зв. “Колківської республіки”.  Наприкінці червня 1943 р. відбулися успішні бої повстанців із німецькою поліцією в районі Дружкополя неподалік містечка Горохова.  З німецьких звітів за червень 1943 р. дізнаємося, що велика “українська банда” захопила доволі добре захищені військові продовольчі склади в Шепетівці, що міста Горохів та Остріг з усіх боків оточені “крупними групами банд”. 7 червня 1943 р. німецьке командування розпочало масштабну антиповстанську операцію. Командування німецькими військами взяв на себе командувач СС і поліції у Генеральному Комісаріаті Волинь і Поділля бригаденфюрер СС Гінцлер. У наказі № 41, підписаному Гінцлером, зазначалася необхідність знищити український повстанський рух і оволодіти територією “пропагандистськи і господарче”. У Любомлі, Дубно, Горохові та Володимирі було створено спеціальні групи СД, які з допомогою поліційних частин мали відновити “німецький порядок” на окупованих територіях. 21 червня 1943 р. територія Райхскомісаріату Україна була оголошена “зоною антипартизанських операцій”. З липня 1943 р. до операцій проти УПА було залучено відомого борця з партизанами, командувача всіма протипартизанськими формуваннями на Східному фронті Еріха фон дем Баха-Зелевскі. У розпорядженні німецьких генералів було 10 тисяч солдатів (німецьких та польських поліцаїв і жандармів), 10 батальйонів мотопіхоти (до 7 тисяч осіб) з артилерією, 50 танків і бронемашин, 27 літаків, угорські частини та 5 бронепоїздів.  Для ефективної боротьби з повстанцями цих сил виявилося надто мало, вони були непідготовані для партизанського способу ведення бойових дій, дуже неповороткі. Відділи УПА маневруючи виходили з-під потужних ударів противника, вдало переміщаючись в інші райони. Повстанці відправлялися на волинське Полісся, а також вдавалися до тактики глибоких рейдів на територію Житомирщини. Найбільш відомим у липні 1943 р. став рейд куреня “Гордієнка”, який дійшов до Потіївського району й повернулася назад на Рівненщину. 17 липня повстанці розбили німців під селом Жолобне Ярунського району, убивши 34 окупантів, 19 липня біля села В’юнок Мархлєвського району було вбито 30 німців і місцевих поліцейських, 20 липня поблизу Швецької Буди куренем було розбито взвод угорців, 23 липня в містечку Котельня Андрусівського району повстанцями було розбито роту німців і шуцманів, які втратили 20 осіб убитими, того самого дня повстанці обстріляли німецькі військові транспорти на залізниці біля станції Івниця, убивши двох лейтенантів і вісім рядових німців. 25 липня в передмісті Коростишева “гордієнківці” спалили тартаки і в бою вбили сімох німців. 28 липня між селами Шевченко й Устинівка Потіївського району повстанці розбили роту курсантів школи жандармерії висланих проти них. Жандарми втратили 83 убитими, 8 полоненими і 5 важко пораненими. Повстанці захопили 8 кулеметів, 8 автоматів, 94 гвинтівки, 17 револьверів і 6 тисяч набоїв. Рейд успішно завершився 29 липня поверненням на свої бази.   Протягом липня 1943 р. УПА здійснила 295 атак на німецькі опорні пункти, 682 саботажні акції на залізниці, 119 нападів на господарські об’єкти. Наступного місяця активність націоналістів ще більш посилилася – 391 напад на німецькі гарнізони, 1034 диверсії на залізниці, 151 атака на підприємства. Серед найвідоміших сутичок і боїв з німцями, здійснених у серпні-вересні 1943 р., був напад відділів УПА на німецьку жандармерію на дорозі Вишівець – Кременець 11 серпня 1943 р., внаслідок якого загинуло сорок німців, бої української самооборони із німцями в селах Тростянець і Лички коло Луцька (6 і 14 серпня), під час яких села були спалені карателями, бій з німцями в селі Острів коло Ківерців 7 серпня, коли німці втратили десять солдатів. 9 серпня в селі Влащинець неподалік Кременця відділи УПА розбили німецькі каральні відділи. 10 серпня німці втратили двадцять бійців у сутичках з повстанцями в районі Вишгородки у Кременецькому районі. Важкі бої із німцями в серпні 1943 р. мав курінь “Славка” в лісовому масиві неподалік села Підберезці. Оточені каральними відділами повстанці після цілоденного бою прорвалися із оточення, втративши 97 осіб убитими (в тому числі курінного “Славка” і сотенного “Москаленка”). Втрати противника повстанці оцінювали щонайменше в 300 осіб.  Надзвичайно вдалим вийшов напад повстанських відділів на поліське містечко Камінь-Каширський. З цього районного центру німці здійснювали часті каральні й господарчі операції в навколишніх українських селах. Поряд з містечком була німецька авіаційна база, тому райцентр мав солідний гарнізон – роту вермахту і роту поліції (польського шуцманшафту), всього близько 350 осіб. Для операції проти цих сил командування УПА на Поліссі сконцентрувало курінь “Криги” і сотні “Лисого” та “Кубика” (до 800 осіб), яким було надано важкі міномети і 75-міліметрову гармату. Командував операцією Ю.Стельмащук-”Рудий”. 18 серпня 1943 р. всі повстанські відділи були сконцентровані в лісі за 12 кілометрів від містечка. О 2 годині ночі почалася операція із захоплення населеного пункту. Перша штурмова група чисельністю 30 осіб близько 3 години зуміла непомітно пройти до міста і проробивши проходи в інженерних загородженнях захопила німецькі казарми на гірці, яка домінувала над містечком. Після цього було подано сигнал до штурму райцентру основним силами. Німецькі казарми з поліцією було підпалено, повстанці увійшли до Камінь-Каширського, залишки німецько-польського гарнізону були оточені в декількох будівлях в центрі містечка. 14 полонених німців повстанці розстріляли на очах у населення. До 17 години дня місто перебувало в руках українських партизанів. Під час боїв у місті німці й поляки втратили сто осіб убитими.  25 серпня 1943 р. відділи УПА атакували містечко Мізоч, а також однойменну залізничну станцію і державне сільськогосподарське підприємство. У липні 1943 р. німецька поліція напала на табір Української Народної Самооборони (в кінці року перейменовано на УПА-Захід) біля містечка Турка в Карпатах. У бою з німцями загинуло десять членів самооборони, а двоє потрапили до неволі. В середині серпня німці через своїх інформаторів дізналися про перебування в селі Кеданичі неподалік Коломиї вишкільного табору куреня УНС “Чорні Чорти”. Крупна карна експедиція німців оточила табір. Після двогодинного бою, німці, втративши сімох убитих, зуміли витіснити курінь із табору в гори. До рук карателів дісталося все обладнання, харчові запаси, важке озброєння, частина архівів. У той же час гітлерівці отримали інформацію про те, що в селі Межигірці (Івано-Франківська область) перебуває група бійців УНС (30 осіб). Розпочалася облава. Після короткочасного бою оточені націоналісти здійснили прорив. 20 осіб вирвалося, а 10 загинуло. Ці німецькі напади на самооборону призвели до розгортання антинімецьких виступів в Галичині.  18 серпня 1943 р. зафіксовано першу атаку на німців у Прикарпатті. Сотня націоналістів розбила табір німецької “Служби праці” в районі містечка Сколе на Дрогобиччині. Було звільнено декілька сотень робітників каменоломні, а німецьку охорону (яку звинуватили в поганому ставленні до робітників) розстріляли. Уже на початку вересня УНС вступила в масштабні бої з німецькими карателями. 1 вересня коломийський курінь УНС “Чорні Чорти” мав сутичку з німцями в горах. У якій втратив трьох людей убитими. А 3 вересня 1943 р. націоналістам вдалося заманити німців на свою засідку. Німецькій комендатурі в м. Долина було надано фальшиву інформацію про місце дислокації підготовчого табору УНС неподалік зазначеного містечка. Німецький каральний батальйон, який вирушив на зазначене місце нікого не виявив. Повертаючись у Долину вузькоколійкою німці були атаковані із засідки й буквально розстріляні із навколишніх домінуючих висот. Батальйон втратив майже двісті осіб убитими. Це був найбільший успіх новостворених відділів УНС у боротьбі з німцями на початку осені 1943 р. У перших днях вересня 1943 р., поблизу села Рядовичів, відбувся один із найбільших боїв УПА з німцями на Волині. 5 вересня в цьому районі повстанці вели бої з польськими відділами Армії Крайової та базами польської самооборони. Для операції проти поляків було стягнено декілька куренів групи УПА “Тури”. 7 вересня в місці ведення українсько-польських боїв з’явилися німецькі армійські підрозділи. Спершу рота вермахту несподівано натрапила на засідку, організовану сотнями “Байди” та “Кубика”. Під час першого бою німці втратили 5 убитими й 11 полоненими. 8 вересня німці відправили каральну експедицію з Ковеля в силі батальйону піхоти і трьох броньованих машин та бронепоїзда. Розпочалися запеклі бої із використанням з обох боків артилерії. Повстанці, які мали чисельну перевагу, але гірше озброєння, вели бої дві доби (до кінця дня 9 вересня), після чого відійшли в глиб лісового масиву. Упівці здобули 59 одиниць зброї, убили 208 противників.   Другою легендарною подією у вересневих зіткненнях УПА з німцями на Волині стали бої в Загорові. 11 вересня 1943 р. неподалік православного монастиря Різдва Пресвятої Богородиці несподівано була атакована німецьким каральним відділом чота особливого призначення Андрія Марценюка-”Берези” (44 бійці, озброєні стрілецькою зброєю, трьома ручними кулеметами, станковим кулеметом “Максим”, легкими мінометами й ручними гранатами) із куреня П.Антонюка-”Сосенка”. Повстанці відійшли за монастирські мури і вчинили шалений опір наступаючому противнику. Розуміючи, що взяти штурмом монастирські стіни буде доволі складно, німці викликали на допомогу авіацію. Три бомбардувальники розбомбили монастир, однак штурм, який німці розпочали після бомбардування, був відбитий. Після цілого дня боїв о 2 годині ночі, під покривом туману повстанці здійснили відчайдушну спробу прориву. Вирватися вдалося 12, троє сховалося в нішах і підвалах монастиря, 29 загинуло в бою.  Наприкінці вересня 1943 р. черговий успіх у боротьбі з німцями отримано в Галичині. Чота УНС “Скуби” на дорозі Космач – Коломия організувала засідку, до якої потрапило чотири вантажівки з німцями. У перехресному вогні гітлерівці, за українськими даними, втратили до сімдесяти осіб убитими.  Загалом же під час боїв і сутичок з окупантами у червні–вересні 1943 року загинуло 1237 українських повстанців і понад 3 тисячі гітлерівців і їх союзників. Наслідком успішної боротьби УПА з німецькими окупантами, стало намагання націоналістів узяти під свій повний контроль суцільні території, в тому числі й захопивши районні центри. Володимирець, Степань, Висоцьк, Добровиця, Людвипіль, Мізоч, Камінь-Каширський, Держане по черзі побували під контролем відділів УПА, але для утримання їх на довший час сил у командування Повстанської армії не вистачало. Тому “повстанські республіки”, головним чином, виникали у сільській місцевості – там, де поблизу були великі лісові масиви (Кременеччина, Ковельщина, Степанщина, Деражненщина, Кореччина, район Володимира-Волинського тощо). Масштабні антиповстанські акції провели німці впродовж 2-3 листопада 1943 р. Впродовж першого дня акції авіація розбомбила містечко Степань, після чого його розграбували поліційні відділи, тоді ж було спалено райцентр Рафалівка й село Великі Осинці. Наступного дня гітлерівці пацифікували містечко Деражня, де загинуло 250 мирних мешканців. 3 листопада каральна група прочесала населений пункт Стидиньський, у якому під час акції було вбити 249 осіб. 3 листопада важкі бої з німцями велися рівночасно і в районі Колок, де були розташовані крупні повстанські бази. Під час боїв за Колки гітлерівці використовували авіацію, артилерію і повітряний десант. Карателям вдалося розбити з’єднання УПА й витіснити їх в сусідні райони. 10 листопада крупні антиповстанські облави проводилися німцями в районі міста Володимирця. Їхніми жертвами стало п’ятдесят підпільників.   Посилення німецького терору і натиску на УПА помітила радянська партизанська розвідка. 14 листопада 1943 р. у донесенні керівника рівненських партизанських з’єднань В.Бегми до Українського штабу партизанського руху відзначалося: “Останнім часом німці активно ведуть боротьбу з націонаілстами”. Більш детально проблема німецького натиску розкривалася в наказі № 7 коменданта Воєнної Округи “Турів” від 16 листопада 1943 р. “В останніх часах німці посилили сильно кампанію винищування відділів УПА. В акціях беруть участь літаки і танки. Хвиля німецького нищення і терору охопила всі простори між Горинню і Стиром. На Цуманщині, Колківщині та інших сусідніх районах повно німецького війська. Все граблять і палять. Не лишають нікого і нічого. По селах дуже шукають за криївками. Населення під сильним німецьким терором показує місце криївок. Акцію ведуть широко і на довгу скалю”. Протягом жовтня-листопада УПА й УНС мала 47 боїв із німцями, а сільська самооборона 125 сутичок. У важких боях з переважаючим ворогом, у жовтні–листопаді 1943 року, повстанці знищили понад півтори тисячі німців. Втрати упівців та УНС (без сільської самооборони й мирних мешканців) сягнули 414 осіб убитими.  Найбільші сутички і бої з німцями в обороні українських сіл відбулися 13 лютого 1944 р. коло Бродів, 24 лютого біля Городенки, 2 березня неподалік Бережан, 12 березня в Чортківському районі, 14-15 березня коло села Болшівці на Тернопільщині, 24 березня в районі містечка Долина, 26 березня на Бережанщині, 3 травня неподалік Радехова, 4-5 травня біля Перемишлян, 3 і 5 травня біля Станіславова (Івано-Франківська) і Калуша, 9 травня у Сокальському районі. Важких втрат у боях із німцями в районі Рави-Руської зазнали сотні “Яструба” й “Морозенка” 11 травня 1944 р. Повстанці втратили 59 людей убитими, пораненими і полоненими, карателям вдалося захопити склади зі зброєю, боєприпасами та продовольством. 15 травня оборонні бої з німцями відбувалися в селах біля Станіславова (повстанці втратили 13 людей полоненими), 25 травня коло Торочина (загинуло сім повстанців), 27-29 червня неподалік Рогатина (партизани втратили шість осіб). Наприкінці липня 1944 р. німці здійснили дві масштабні каральні акції – проти повстанців в районі Самбора (на старшинську школу), де в боях загинуло сім курсантів і двадцять атакуючих німців, та коло села Набріж Львівської області, де карателям вдалося розбити повстанську сотню військової округи “Буг”, яка втратила 50 осіб убитими.   Найбільші бої з німцями й угорцями в Галичині відбулися 6-16 липня 1944 р. неподалік гори Лопата в районах Сколе і Долина на стику Дрогобицької та Станіславівської області. 6 липня з’єднання повстанців під командуванням В. Андрусяка “Різуна” прямуючи із Чорного Лісу в район Турки, в засідці роззброїло німецький підрозділ, який рухався трьома вантажними автомобілями. Ця інформація змусила німецьке й угорське командування розпочати масштабну каральну акцію. 8 липня 1944 р. німецькі війська атакували повстанців з боку містечка Долина, а їхні угорські союзники підтримали атаку з боку містечка Сколе. Зав’язався бій із використанням мінометів та артилерії. Ведучи ар’єргардні бої повстанські сотні відступили на гору Лопата, де зайняли гарно укріплені стаціонарні позиції (ці позиції, свого часу, були підготовані угорцями в якості резервної фронтової лінії оборони в Карпатах). Близько 17 години 8 липня 1944 р. німці та угорці разом атакували повстанські позиції на горі. Угорці були досить швидко відкинуті на вихідні позиції. Важкі бої зав’язалися із німцями. Під час німецьких атак справа доходила до рукопашного бою. 9 липня повстанці почали виходити з оточення використовуючи переваги місцевості й вдало маневруючи. 10 липня повстанські відділи атакували німецькі війська із засідки. Німці втратили декілька вантажних автомашин. Локальні бої в районі Лопати тривали до 16 липня, після чого німці й угорці відступили до райцентрів Скола й Долина. У боях з німецького та угорського боку полягло понад двісті солдатів, повстанці втратили близько п’ятдесяти осіб. Важкі бої між повстанцями та німцями мали місце в першій половині липня також на Підгаєччині. Зокрема, згадувані звіти польського підпілля вказують, що: «Біля села Завалів Підгаєцького повіту німецьке військо випадково наштовхнулося на великий схрон української банди. Зав’язався важкий бій, під час якого було вбито приблизно 40 німців і нібито аж 300 українців, приблизно 200 арештовано. У Завалівських лісах продовжується облава».  Найвдаліші акції повстанців із роззброєння німців були 23 березня 1944 р. коло Калуша, де повстанцям вдалося оточити і роззброїти валку фольксдойчів, що налічувала 40 возів. Наприкінці березня сотня “Благого” зуміла обеззброїти 280 німців, які будучи деморалізовані поразками на фронті не чинили опору. У квітні 1944 р. повстанські відділи роззброювали невеликі групи німців у Бережанському районі, неподалік Сокаля, біля Перегінська. 6 липня 1944 р. повстанцям вдалося оточити і змусити скласти зброю три вантажівки із німцями неподалік Станіславова, партизани здобули три кулемети і декілька десятків карабінів. 27 липня 1944 р. в Самбірському районі відділи УПА атакували відступаючу колону німецьких військ. Зав’язався запеклий бій, в якому обидві сторони використовували крупнокаліберні міномети. Під час бою, як свідчать повстанські донесення, вдалося здобути “багато зброї”. Також у липні 1944 року, коли німецький фронт посувався на захід під натиском Червоної армії, повстанцям вдалося роззброїти декілька сот німців в районі Журавна й Турки. Особливо вдало завершилася акція біля Турки, де було здобуто 29 возів зброї та боєприпасів, здебільшого радянського виробництва. На початку серпня 1944 р. біля Тлумача повстанці роззброїли 180 німців і 50 узбеків.