Спецпроект

Історія Голоду. Розкажіть, як ваша родина пережила 1932-1933 роки

"Українська Правда" звертається до читачів і журналістів - розкажіть, як ваша сім'я пережила Голодомор. Пам'ять про ті роки глухо відлунює в родинних переказах - іноді занадто глухо.

Голодомор - страшна сторінка в нашій історії. Настільки страшна, що про неї часто не прийнято говорити. Це те, що хочеться забути. Пам'ять про ті роки глухо відлунює в родинних переказах - іноді занадто глухо.

Давайте розповімо про те, як ми вижили.

В Музеї Голодомору є свідчення, зібрані по селах, але багато українських сімей мають власні історії, які залишаються невідомими. Часто це вже навіть не свідчення, а переказ, сімейна легенда про той час.

"Українська Правда" просить вас розповісти історію ваших рідних, які (не) пережили 1932-1933 роки - спогади свідків або родинні перекази.

Ми збираємо сімейні перекази про Велику Війну. Давайте згадаємо і Великий Голод.

Особливо цікавлять історії про людяність і гідність. Як рятували, як допомагали. Як чинили опір.

Тексти з фото надсилайте на поштову адресу istpravda@gmail.com

Закликаємо приєднуватися читачів і журналістів інших ЗМІ. Усі історії публікуватимемо в колонці автора і даватимемо на них лінки тут. 

СТАТТІ, ОПУБЛІКОВАНІ В РАМКАХ ПРОЕКТУ:

"Голова колгоспу порадив бабусі, щоб відправила маму красти колоски"

"Селянам дали два роки пільг, а потім забрали усе"

"Дві сестри втекли на Донбас. Всі інші з величезної родини вмерли" 

"Люди понаїдалися тої куті - і півхутора вимерло зразу" 

"Ваша донька не хвора, ви просто її перегодували"

"Мою прабабусю врятував сон, який вказав на сховок із зерном"

"Хліб у колгоспі родив, але весь вивозився на станцію" 

"Мені на фронті не було так страшно, як на отому полі з буряками" 

"В селі мого батька ніхто не помер. Їх врятувала татарська їжа"

 "За те, що стільком людям життя врятував - в Сибір його"

"Моя мама сиділа в калюжі крові і гралася, хлюпала долоньками" 

"Активісти забирали і одежу, і речі - а потім на базарі продавали"

"Одна родина наїлася мухоморів, щоб умерти - і завдяки їм вижила"

"Іноді мама втрачала свідомість. Але їй треба було врятувати мене"

"Із чотирьох братів і сестер мого батька померло троє"

 

 

Дмитро Крапивенко: Алла Пушкарчук - Рута, яку не вберегли

Загинула Алла Пушкарчук (Рута). Тендітна дівчина, що пішла на війну ще у 2014-му, залишила світ мистецтва, навчання в університеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці.

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.