Церква св. Олександра Невського1856 рік
Назву село позичило у хозар, переможених князем Святославом. Буцімто він і заснував тут однойменне з хозарською фортецею укріплення Білу Вежу (заселивши його полоненими ворогами), поруч із яким у ХVІІ столітті і виникло сучасне село.
Хозарам і Святославу було легше: вони пересувалися на конях. А наш залізний коник ледь не розсипався на тамтешніх путівцях: ями на підступах до села траплялися несусвітні. Невже це залишки давньоруських фортифікацій?
Хай там як, а напівзруйнована церква не розчарувала, а навпаки, причарувала. Певна річ, сплюндрували її не древні хозари, а байдужі та холодні серцем сучасні малороси. Але залишки колишньої розкоші ми таки уздріли. Усередині гарненької хрещатої єпархіалки відкрилися вишукані барокові вирізи між зрубами (числом чотири), точнісінько такі, як в нашій улюбленій Миколаївській церкві із Городища Менського району. Що це — випадкова конвергенція чи свідома романтична ретроспекція? Вже ніхто не розкаже…
Вертаючись назад, ми думали не про хозар і Святослава, а про мешканців Біловеж-Других (є й такі): невже їхні фортифікаційні ями на дорогах удвічі глибші?
Усі фото
