Правова позиція

Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 20 січня 2020 року

у справі № 916/556/19

Господарська юрисдикція

Щодо умов застосування ст. 1212 ЦК України

Фабула справи: ПрАТ "Європорт" звернулося з позовною заявою до міської ради (далі - Рада) про відшкодування майнової шкоди у розмірі 740 938,88 грн. Аргументуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що через бездіяльність Ради щодо укладання додаткової угоди до договору оренди землі щодо зменшення ставки орендної плати з 10% до 5,4% за земельну ділянку ПрАТ "Європорт" здійснювало сплату орендної плати у більшому розмірі.

Позивач зазначає, що рішення про зменшення для позивача орендної плати до 5,4% від нормативної грошової оцінки було прийнято відповідачем 18.07.2013 і саме з цієї дати у позивача (орендаря) виникло право на сплату орендної плати у погодженому орендодавцем розмірі, проте фактично додаткова угода про внесення відповідних змін до договору про оренду землі від 25.12.2008 № 6023 була укладена лише 04.06.2015, що встановлено у справі № 916/1357/16. Посилаючись на тривалу бездіяльність відповідача та зволікання зі зміною договору оренди землі, що призвело до порушення майнових прав позивача, який з вини відповідача протягом майже двох років змушений був оплачувати орендну плату в значно більшому розмірі, позивач просить стягнути на його користь майнову шкоду у розмірі 740 938,88 грн на підставі ст.ст. 1166, 1173 ЦК України.

Рішенням господарського суду у задоволенні позову відмовлено.

Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Мотивація касаційної скарги: Рада зазначає, що суд припустився неправильного застосування приписів ст.ст. 22, 1173 ЦК України і дійшов неправомірного висновку про наявність трьох елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача, необхідних для притягнення його до відповідальності у вигляді стягнення шкоди.

Правова позиція Верховного Суду: згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю, зокрема майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

33. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

34. Верховний Суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що до повноважень Ради у сфері вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин не відносяться питання оформлення договорів оренди землі чи вннесення змін до них, сприяння реєстрації договорів оренди землі, після прийняття відповідних рішень міською радою, що виключає обставини щодо завдання відповідачем шкоди позивачу в розумінні приписів ст. 1173 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Верховний Суд зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонам у справі, за своїм змістом є кондикційними, а не деліктними, на що помилково не звернули увагу суди попередніх інстанцій.

Висновки: коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.06.2015 у справі № 6-100цс15).

Ключові слова: договір оренди землі, орендна плата за земельну ділянку, внесення змін до договору