Сценарист чи письменник: Ті, хто творять на межі кіно і літератури?
Єфремова Анастасія
01.12.2018
Як переплітаються кіно та література і що запозичують одне в одного? Що спільного між цими видами мистецтва й чому митці так часто переходять з одного в інше? Бредбері, Фіцджеральд, Фолкнер по один бік і Вуді Аллен, Том Генкс, Г’ю Лорі, Джеймс Франко та ще десятки відомих імен – по другий. Перші перейшли з літератури в кіно, другі – з кіно в літературу. Сьогодні зібрали для вас найцікавіші факти про письменників, які стали сценаристами, і про сценаристів чи акторів, котрі стали літераторами.
Лауреат Нобелівської премії, письменник Вільям Фолкнер, щоби заробити на життя, 1932 року уклав контракт із компанією «Metro-Goldwyn-Mayer», згідно з яким зобов’язувався «писати оригінальні сюжети та діалоги, робити адаптації, допрацьовувати сценарії і виконувати інші функції, які зазвичай роблять письменники». Для Фолкнера, вже тоді автора «Шуму і люті», це була можливість забезпечити родину та мати змогу і надалі займатися серйозною літературною творчістю. Попри те, що робота для кіно не приносила Фолкнеру задоволення, він ще встиг попрацювати для кінокомпаній «20th Century Fox» і «Warner Bros.» і навіть над адаптацією повісті Ернеста Гемінґвея «Мати чи не мати». А 1948 року Фолкнеру пощастило особливо: «Metro-Goldwyn-Mayer» викупили за 50 тис. доларів права на екранізацію його роману «Порушник праху».
Пробував себе у ролі сценариста і один із найвідоміших представників «втраченого покоління», «батько» Гетсбі – Френсіс Скотт Фіцджеральд. Однак не стільки від пошуку себе, скільки, як і Фолкнер, від матеріальної скрути. 1937 року він вирішує стати сценаристом у Голлівуді і згодом переходить у категорію штатних сценаристів кіностудії «Metro-Goldwyn-Mayer». Час від часу Фіцджеральд намагався писати власні сценарії, але так і не зміг приборкати в собі потяг до літературної творчості й змиритися зі сухою автоматичною роботою сценариста. Його сценарії відкидали або ж переписувалися режисерами та продюсерами, тож робота в Голлівуді принесла письменникові немало розчарувань.
Один із найвідоміших письменників минулого століття Рей Бредбері є автором не лише неперевершених фантастичних творів, а й кіно- і телесценаріїв. Чи не найпопулярніший сценарій Бредбері був написаний до книжки «Мобі Дік» Германа Мелвілла. Стрічка вийшла на екрани 1956 року й мала чималий успіх. Згодом, 1992 року, робота над цим сценарієм та часи, проведені автором у Дубліні, були описані в автобіографічному романі Бредбері «Зелені тіні, Білий Кит». Так, автор згадує, 1953 року був запрошений голлівудським режисером Томом Г’юстоном у зелену, наче з плакатів, Ірландію для роботи над сценарієм до екранізації «Мобі Діка». Тоді ж Бредбері зізнався режисеру, що «ніколи не міг подужати цей клятий роман». Однак прочитав його тоді ж за одну ніч і був прийнятий до команди фільму. Траплялася й історія навпаки: коли над сценарієм за романом Бредбері працював інший знаменитий письменник, а саме Стівен Кінг. Однак адаптація роману «Щось лихе насуває» була визнана надто моторошною, і Бредбері довелося самотужки взятися за цю справу. Загалом він створив близько 30 кіносценаріїв, а також був автором та ведучим телепередачі «Театр Рея Бредбері» за мотивами власних творів, що виходила протягом 1985–1992 років.
Одна з ключових постатей авторського кіно, шведський режисер і сценарист понад 60 фільмів, лауреат численних кінопремій, Інґмар Берґман зарекомендував себе і як майстерний письменник та драматург. Берґман є автором кількох кінороманів: «Найкращі наміри», «Недільне дитя», «Довірливі розмови». Проза Берґмана увібрала чимало з його фільмів, втіливши кіно в прозі. Берґман – якраз приклад того митця, який зміг вправно балансувати на межі літератури та кінематографа.
Єдиний у своєму роді кінорежисер, актор і сценарист більш ніж 50 фільмів, оскароносний Вуді Аллен починав із гумористичних скетчів, які з 16 років публікував у журналах «The New Yorker», «Playboy». Згодом взявся за написання сценаріїв до популярних ТВ-шоу, п’єс для бродвейських театрів, виступав зі стендапами у нічних клубах. Вуді Аллен – автор чотирьох гумористичних книжок – «Зводячи рахунки» (1971), «Без пір’їв» (1975), «Побічні ефекти» (1980) і «Повний безлад» (2007). Іронічний й цинічний режисер Вуді Аллен залишається вірним собі й у своїх оповіданнях – не менш гумористичних і абсурдних.
Американський кіноактор, сценарист, режисер та один із найвідоміших коміків Стів Мартін (пригадайте «Гуртом дешевше», «Рожева пантера» та ін.) займався літературною діяльністю ще наприкінці 70-х років. 1993 року він написав свою першу п’єсу «Пікассо у Lapin Agile», під час першого читання якої в домі самого Мартіна роль Пікассо виконував Том Генкс (про якого ще згадаємо). Однією з найпопулярніших стала його новела «Шопгьорл» (2000), що протрималася в п’ятірці бестселерів «The New York Times» близько чотирьох місяців.
Відомий британський актор, сценарист, музикант, кавалер Ордену Британської імперії Г’ю Лорі, який прославився в ролі саркастичного лікаря доктора Хауса, є автором шпигунського роману «Торговець зброєю». Головний герой його дебютної книжки – Тома Ленг – військовий у відставці, якого втягують у змову, пов’язану з міжнародними торговцями зі зброєю.
Ймовірно, Г’ю Лорі надихнувся літературними успіхами свого колеги й друга Стівена Фрая – британського комедійного актора, сценариста, телеведучого й письменника, з яким вони разом працювали над скетч-шоу «Трохи Фрая та Лорі». Перший роман Фрая – «Брехня» – побачив світ 1991 року й одразу заявив про автора як про талановитого письменника. Згодом Стівен написав ще три романи і навіть кілька науково-популярних книжок.
Оскароносний актор, відомий голлівудський режисер і сценарист, підкорювач сердець багатьох глядачок, Том Генкс 2014 року анонсував, що працює над збіркою коротких оповідань про друкарські машинки. 2017 року світ побачила його книжка «Uncommon Type», яка довела, що Генкс не лише талановитий актор, а й майстерний письменник. Його герої подорожують у часі, вирушають на Місяць, ставлять рекорди у грі в боулінг або ж вирішують придбати друкарську машинку й змінити життя. Українською книжка вийшла у «Видавництві Старого Лева» під назвою «Історії, наклацані на друкарській машинці». Сам Генкс є затятим колекціонером друкарських машинок, яких у нього понад сотня.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно