Правова позиція

Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 01 жовтня 2019 року

у справі № 825/2243/18

Адміністративна юрисдикція

Щодо підстав визнання неправомірним накладення арешту на кошти боржника на банківському рахунку

Фабула справи: Головне управління Державної фіскальної служби (далі - ГУ ДФС) звернулось до суду з позовом до ТОВ «Вальдкор М» про накладення арешту на кошти та інші цінності; стягнення з рахунків позивача податкового боргу за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства.

Рішенням адміністративного суду та постановою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково. Стягнуто з рахунків в установах банків податковий борг за платежем та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства.

Мотивація касаційної скарги: ГУ ДФС зазначає, що наявність у Товариства податкового боргу є достатньою підставою для звернення податкового органу до суду. Позивач вважає, що арешт коштів (п. п. 20.1.17. п. 20.1 ст. 20 ПК України) та арешт майна (ст. 94 ПК України) є окремими самостійними видами арешту, що обумовлює самостійність підстав для його застосування, які передбачені цими статтями та не пов`язані між собою.

Правова позиція Верховного Суду: законодавцем в положеннях податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.

Не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об`єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов`язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту розрізняються процедурою застосування або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв`язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.

Законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але і за наявністю підстав (умов) для такого звернення.

Наявність у відповідача податкового боргу, а також наявність обставин визначеними п. 94.2 ст. 94 ПК України, що виникли між платником податків та податковим органом є підставами для застосування адміністративного арешту коштів на рахунку.

Висновки: контролюючим органом не було надано та не було доведено належними та допустимими доказами, що у відповідача відсутнє майно, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, як не доведено і того, що контролюючим органом вчинялись дії щодо проведення опису майна Товариства з метою погашення податкового боргу.

Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування адміністративного арешту коштів на рахунках Товариства.

Ключові слова: компетенція органу доходів і зборів, процедура стягнення коштів з боржника, джерела погашення податкового боргу, наслідки несвоєчасного виконання податкових зобов’язань, способи погашення податкової заборгованості